
Був чудовий сонячний ранок. Я прийшла на базу поплавати по Дніпру і сиділа чекала свого тренера. Поруч хлопці й дівчата збиралися їхати до Ірпіню….

Але коли прийшов Юра, то він запитав мене чи не хочу я все ж таки поїхати побуфити… Я звичайно хотіла, ще з того моменту як «записалася в каякери», більш того, за кілька днів до того як на форумі з’явилася поїхати туди я обговорювала з подружкою-каякером як шкода, що в минулому році ми не застали поїздки такого роду. Але страх зломати чужий каяк вказав мені зробити вибір в сторону Києва, а не Ірпіня. Проте на питання тренера я відповіла чесно: «Так, я хочу…», на що отримала логічну відповідь «То їдь!».
Таким чином мої плани змінилися в останній момент)
Приїхали ми на точку №1, але рівень води був незадовільний – було. Чесно кажучи сказати, виглядало воно все дуже страшно як на мене: течія занадто швидка, видно плиту попід водоспадом ще й якісь дві бочки потім… Так ми поїхали на точку №2.

Тим часом сонечко заховалося і стало прохолодно, але це не може злякати суворих каякерів)))
Фото стрибка Макса
Лена Ц.
Арій
Лисенко
Денис
Страшних помилок здається ніхто не робив, тому пройшло досить мирно))
.. ну окрім мене) не знаю, що саме я зробила не так, проте третій стрибок трохи затягнувся. Здавалося я все виконую:
1) Розігнатися
2) Не відхилятися назад при останньому гребку
3) Зробити сильний гребок вчасно і не дуже сильно, бо каяк розверне (стрибати на кріні якось занадто строьомно)
4) Після «приземлення» одразу гребти.
Але… чомусь після стрибка я застрягла на місці: я гребу, а воно не гребеться))) майже зовсім не можу зрушити. Всі починають кричати «Греби!», але я ж це й роблю! Звичайно я бачу, що якщо буду робити це сильніше то випливу, але сили все більше і більше мене покидають, в мене вже таке враження що я на сповільненій плівці і от-от я взагалі перестану пручатися і перевернуся. Але тут я відчуваю що на корму падає вода «Ото зараз перевернуся і заварюся…!» подумала я і якось втекла від водоспаду і знову на місці і знову без сил. Потім повторення подій і я вже починаю відповідати на пораду «Греби!» «я більше не можу!!!» і тут Макс каже «Я бросаю морковку!» я подумала як це чудово, але не зупиняю гребти. Дивлюся собі вперед і одночасно розумію, що щось не так і мені щось заважає і чую крик Арію «Хапай!» і тут до мене доходить, що переді мною мотузка! Нарешті я врятована!) потім мене починають відтягувати і я чую нову вказівку від Арію «КРЕН!!!»... О! а й точно! Якщо тримати крен, то можна управляти каяком)))) відтягнули з білої води і тут мені кричать «Греби давай!» .. О! а й точно, в мене ж є весло і я можу сама гребти))) ось таке відключення мозку в мене відбулося. Буду сподіватися в мене завжди поруч будуть такі надійні друзі, що завжди підкажуть що робити ну і що наступного разу в стресовій ситуації я почну думати швидше))
Фото мого другого в принципі більш-менш вдалого стрибка:
P.S. Нажаль, відео мого епічного стрибку так і не вдалося отримати, проте є відео першого
Але повернемося до «загальної концепції вечора»:
Почався дощ, але Арія це взагалі не було проблемою! Він був просто робот, що знову і знову йде підкорювати шлюз.
Тим часом на стіл накрито, курячі крильця «зі хрусткою скоринкою» готові і ми починаємо неспортивну частину заходу) Лена Ю. показувала як танцювати самбу, а Лена Ц. правий аперкот. Загалом, чудово провели час!
Ну і опишу моє загальне враження від такого роду поїздки:
1) Це зручно: близько від Києва, так о 7годині вечора я вже була вдома
2) Це безпечно: не має каміння, чи понтону
3) Це гарна практика стрибків: звичайно краще навчитися стрибати тут, а ніж одразу на природних водоспадах.
P.S. Нажаль, відео мого епічного стрибку так і не вдалося отримати, проте є відео першого
Загрузка плеера
чекайте дисертацію з Чорного Черемошу у травні))
Вигляд в тебе був шикарним! Високі підбори в полі це круто