Як часто буває, розмова зайшла в абсолютно неочікуваний бік і дала так само неочікувані знання та результати. Ділюся з вами)
Якщо коротко, то ключова причина, як і причина всіх косяків в житті, - неосмисленість. Неосмисленість емоцій, думок та дій. Але це дуже коротке, та не особиво практично корисне пояснення.
Якщо ж взяти на рівень мілкіше, то причиною є те, що ми не цінуємо своїх знань і розпилюємо їх на всі сторони. Причини цього у кожного свої, але зараз не про це.
Давайте поступово.
Якщо хтось зі знайомих, чи більше того незнайомий, попросить в нас 50 доларів, просто так, ми ясна річ не дамо. Чому? Та тому, що ми знаємо як тяжко їх заробляти, а головне ми усвідомлюємо та не забуваємо чим ми за ці гроші заплатили. Хто часом, хто зусиллями, хто здоров”ям - то нескінченний список. То чому ми маємо комусь віддавати так тяжко зароблені гроші? Правильно - ми не повинні. Всі цінують гроші, і це абсолютно правильно: хочеш 50 доларів - скопай мені город, чи відремонтуй двері, чи зроби ще щось..
Йдемо далі.
Що є в кожного, що дорожче за гроші? Правильно - ЧАС. Дорожче тому, що гроші ми ще можемо заробити/позичити/вкрасти, а час саме в цьому житті невідновлюваний. І найцікавіше те, що найцінніший час - найближчий: найближчий рік, найближчий день, найближча година, найближча мить. Все просто: це тому що ми старіємо з кожною миттю, і такими молодими як зараз - ніколи більше не будемо.
Оце момент вже далеко не всі усвідомлюють. Коли в нас вкрали 200 гривень, то ми це розуміємо. І нам жаль. І ми приймемо міри щоб більше так не трапилося. Коли ж хтось вкрав у нас годину часу (і ми знаємо, що саме найдорожчу годину яка в нас є на разі), то нам все одно - життя ж довге… Через це і самі часто крадемо час в людей не усвідомлюючи цього. І далеко не у всіх вистачає яєць сказати “Не грай мені мозок дурницями, це мене не стосуєсть і я маю цікавіші справи”.
Часто буває що хтось підходить і запитує щось, ну наприклад:
- А от чи треба взагалі МЕНІ вміти робити back deck roll?
А ти відповідаєш:
Почитай в блогах на сайті нашому, там є добре це описано в статті про ескімоський переворот. Якщо потім лишаться питання, то поговоримо, без проблем.
І тут ти отримуєш у відповідь щось типу:
“Та ладно, то я так, просто…”
І ти розумієш, що то він “ТАК….ПРОСТО, бл..дь!”. Що йому жаль витратити трішки свого часу щоб скористатися пошуком по блогах і ще 5 хв щоб прочитати статтю в 3 абзаци, подумати і підготувати питання. А от твій час він з радістю використає, а що - чужого ж не жаль. А головне, виходить, що не дуже то і треба було ЙОМУ те, що ВІН запитував.
Якось так.
Ну з цінністю часу теж все досить просто, і вже досить давно було мені зрозумілим.
Тепер перейдемо безпосередньо до найцікавішого. До знань. Різницю між знаннями та просто інформацією розглядати не будемо, це є в інтернеті )) Давання людям порад, рекомендацій та підказок, коли про це прямо не просят - так само не будемо розглядати; тут, я думаю, всім все очевидно. Росіяни мають прекрасний вираз, що дуже красномовно відображає всю суть такої поведінки: “Подскажчику - х..й за щеку!”. Так і має бути.
Розглянемо складніший випадок. Наводжу приклади з каякінгу, бо вони дуже наочні та зрозумілі нам, а головне, дуже часті для багатьох. Але не варто зав”язуватися на каякінгу чи спорті, все це так само актуально для будь-якого життєвого знання. Навіть ще більше.
Отже уявляємо ситуацію:
Підходить до тебе хтось і каже “А розкажи, будь-ласка, як правильно робити елемент Х?”. Людина задала питання, значить їй це напевно потрібно. Думаєш собі “Супер! Людина хоче розвиватися”. Ти кілька секунд думаєш про те з чого б тут почати (бо розумієш, що все тут курва не так то просто як здається на преший погляд), як підійти до суті, що можна відкинути, що актуально саме для нього, і головне, якими саме словами це все найкраще висловлювати щоб було найбільш зрозуміло саме цій людині. І починаєш натхненно розповідати, крок за кроком… І тут через якийсь час ти помічаєш, що тебе вже хвилину як не слухають: чи відволіклися на щось, чи думають про своє не подаючи виду щоб не образити тебе, чи просто так забили. Інший варіант - тебе починають перебивати, чи говорити “Та Я знаю”. Якого тоді біса запитувати, якщо знаєш - мені не зрозуміло. Ще один варіант - людина все вислуховує, але і не думає пробувати: бо не хоче зараз, не може сьогодні, не в стані, хвора, немає натхнення, місячні, чи погода не така… багато причин я чув. Чи ще мільйон варіантів гаяння відповідей на запитання чи порад.
Епізод скінчився, завіса.
А потім ти починаєш мислити і складати все докупи щоб оцінити у що тобі стало засвоєння “елементу Х”, про який в нас запитав герой історії. І розумієш, що витратив ти дуже не мало: читання теорії, робота з тренерами, перегляд годин відео по техніці, тренування, перегляд відео своїх тренувань, аналіз, титанічна робота над помилками, знову зайняття з тренером, нескінченні запитання до кращих за тебе спортсменів, години спостережень за тренуваннями інших, ще аналіз, копання в собі, спроби, спроби, спроби, зусилля, невдачі, розчарування, ще тисячі годин тренувань, сумніви, комплекси, переживання, емоції, страх, ще сотні помилок та невдач, невпевненість, ще спроби, зриви, критика, насмішки, втрата віри, глузування інших, холод, спека, біль, мозолі, хвороби, травми, лікарі, лікарні, консультації, реабілітації, відновлення, спортзали, поїздки, поїздки, поїздки, тисячі витрачених грошей на ці поїздки та спорядження, і роки…багато-багато років на все це. Потім ще шліфування, ще практика, ще тренування, зібрання всіх знань та досвіду докупи, оформлення в щось чітке та зрозуміле, в такий малесенький під-під розділ техніки під назвою “як правильно робити елемент Х”. І навіть після цього, ще тренування, бо все забувається і покращення ніколи не припиняється. Така от ціна знань! І вона, чорт забирай, дуже висока! І якщо більшість з перерахованого комусь тяжко оцінити, то гроші і час ми вже знаємо чого вартують. Тобто знання це як мінімум час та гроші, а зазвичай вони значно дорожчі. Виходить так. Може в моїй логіці є помилки, вкажіть, з радістю послухаю.
Тому якщо подивитися на все з цього боку, то мені ціни на різноманітні духовні семінари чи майстеркласи з йоги не здаються невиправдано дорогими. І тисячі доларів за школу Еріка Джексона так само, чи скажімо навчання веденню бізнесу, і все решта теж. Бо Джексон скільки витратив щоб кататися так як зараз? 45 років? А грошей? А зусиль? - Правда не мало) Воно варте кожного центу, що за це простять. Знання - дуже дорогі, порахуйте як у прикладі! Тут я маю на увазі саме знання. На сході кажуть “знати - значить вміти”. Тому під знаннями я не маю на увазі щось прочитане та переказане, навіть багато прочитаного та структурованого, але не відпрацьованого на собі та засвоєного. Так як зараз модно в наших гімноконсальтингових компаніях, переказувати на лекціях інформацію з книг. То варте тільки часу на читання і не більше, до того ж його кожен і сам може все прочитати.
Повернемося до нашого прикладу. Твої знання, за які ти стільки заплатив, твій товариш не оцінив навіть у кілька хвилин свого часу!!! Навіть у маленьке зусилля та кілька спроб зараз. Відклав все почуте на “може потім”. Наголошую: все пережоване, чітко сформульоване та адаптоване саме для нього!
А якщо цей спортивний приклад замінити порадою про життя, то тут все буде ще яскравіше: до вартості додаються ще конфлікти, люди, зруйновані стосунки, втрачені квартири та гроші, і ще мільйон всього.
Якщо тобі платять за знання грошима, то тут все просто - можна хоч перед стіною розпинатися. Це справедливо, бо оплачено. Потрібно цінувати свої знання.
Про це варто хоча б замислитися. І перш за все не любителям згаяних порад, їх то такий хід справ влаштовує і міняти нічого не потрібно. Я пропоную замислитися людям-джерелам згаяних порад. Перш ніж відповідати, подумати про те “Що це дає мені? Для чого я це роблю?”. А коли збираєтеся про щось запитати, то теж задайте собі питання, наприклад “Воно мені дійсно потрібно? Потрібно зараз чи колись може потім? Чи ціную я ці знання? Як я готовий я за них заплатити?” Кожен задає собі свої питання.
Не потрібно розуміти мої слова неправильно. Суть не в тому щоб бути мовчазним розрахунковим жлобом, що все рахує, всюди бачить вигоду і скупиться на поради. Якраз навпаки: потрібно цінувати людей, що цінують вас та ваші знання. І відповідним чином поводитися з рештою людей. Так ви звільните неміряно ресурсів і зрозумієте, хто вартий того щоб на нього ці ресурся витрачати.
Завжди хочеться поділитися та навчити людей, котрі щиро хочуть покращити себе і готові працювати над собою. Не за гроші, - за вдячність, посмішку чи знання у відповідь.
Не дарма на сході кажуть, що саме вчитель шукає собі учня, і ніяк навпаки.
Чірз!
Все на стільки погано, що в цьому пості майже немає смайлів ))
Здавна відомо, що знання за гроші (за твої власні) краще засвоюються ніж дармові. Ну тіпа пішов на семінар за $100, а там тобі те ж саме кажуть, що хлопці на кухні. можливо, справа в авторитеті.
P.S. тебе там Сашко не слухається? )
при этом важно учитывать пользу для того, кто дает совет - он сам для себя лучше понимает, как сделать тот пресловутый элемент "Х".
а так конечно бесплатная помощь нифига не ценится.
"Общаются два учителя:
- один раз объяснил - не поняли, второй - не поняли, третий объясняю, сам уже разобрался, а они до сих пор не понимают..."
Але тут є на перший погляд не помітна, але дуже серйозна зворотня сторона навчання:
Коли ти постійно вчиш людей і повторюєш те, що вже знаєш, то тобі тяжко вчити нове самому. Це дуже сильно замилює свідомість та сприйняття і притуплює можливість вчити нове. Дуже не багато вчителів, що паралельно самі помітно прогресують. Звідти напевно і пішов вислів "Кто может - тот дєлаєт, а кто нє может - тот учіт". Ну і ясна річ, що хто не може ні того, ні іншого - той керує )))