Безкоштовні уборки колись закінчуються.



True Carnage – це альбом Six Feet Under, одного з улюблених гуртів моєї юності. Але тоді я навіть приблизно не уявляв, що таке True Carnage. Цього літа я, на жаль, дізнався та відчув це на собі.

Це був звичайний ранок у Voss’і: прохолодно, похмуро та досить сильно моросило. Друга половина червня і традиційно майже всюди в регіоні забагато води. Попереднього для плавали верх Myrkdalselvi. Сьогодні ж вирішили поїхати перевірити воду на Raundalselvi, на верхніх секціях.

Приїхали до відомого всім з різних відео порогу Tunnel Drop на притоці Raundalselvi. Там як раз метушилася група британців, Pyranha team: готувалися стрибати, виставляли страховку та зйомку. Для нас води було забагато, як і на верхніх цікавих секціях Raundalselvi. І замість того щоб плавати Train Station чи Playrun вирішили проїхати Urdlandselvi праву притоку Raundalselvi.

Сплавна секція Urdlandselvi довжиною біля 3 кілометрів. Води багато, але не забагато. Річка не типова для Норвегії – жорсткого альпійського типу: стабільно круто валиться з каміння в каміння, досить складні boulder rapids, іноді досить криві та неприємні. Коротко кажучи, звичайна собі річка, думаю, нікого, особливо не вразила.


Річка Urdlandselvi

Цікавим ще було те, що ми взяли участь в дипломному проекті одного норвезького каякера на ім’я Simen. Суть та мета проекту – дослідити моральний стан людей під час зайняття різними екстримальними видами, в тому числі і каякінгом. Протягом сплаву камера знімала обличчя райдера, а потім спеціальні програми мали все це аналізувати, 300 чи 400 точок на обличчі та робити висновки. Наприклад, чи дійсно каякер на клас 5 переживає миті радості та щастя? А може навпаки, постійно знаходиться в стані жаху і робить страшні зусилля над собою щоб бути потім героєм. Як сказав сам Simen, це ще зовсім не досліджена область. Отже, всім, хто був без фулфейсів, наклеїли на човни кріплення та начепили камери.


Автомобіль Саймена

І понеслося! Кілька непоганих слайдів. Дабл дроп, який всі крім Івана та Сергія занесли. Все майже нон-стоп, доводилося досить багато дивитися, але зазвичай не всім.


Один зі слайдів

Допливли до сліпого зрізу, після швидкого огляду одним учасником, пішли дивитися всі. За великим рахунком нічого особливого, на річці було десятки таких порогів. Цей, можливо, мав трохи більший перепад, ніж попередні. 2 сходинки. Улово, вузький злив між каміннями, 1-1.5 метри висотою, перед яким рівна вода, так що швидкості особливо не набереш і нормально не штовхнешся, через те, що вузько. За ним малесенький текучий пул. А далі 2 сходинка: вертикальний дроп метри 3-3.5, що падає в трек-слайд з поворотом і незрозумілою бочкою-відбойником, і всюди мілко. Навіть якщо все чітко зробити, то відбойником накриває так, що на мить каякер повністю зникає.

Прийшла моя черга йти і почалося найцікавіше. На відмінне виконання в першому зливі, з вищеописаних причин, я не розраховував. Треба було просто як-небуть «злитися» без перевороту щоб нормально зайти в другий. Але щось пішло не так, і після свічки я перевернувся через борт. А всі знають, що захід в поріг - найважливіше і перевертатися на заході не можна. І я знав, але в той момент напевно думав про щось інше )) Коли встав, то часу повністю розвернутися носом вперед вже не було… І я звалився в другу сходинку напівкормою-напівлагом. Про контрольовану лінію кормою і мови бути не могло. Просто нахилився вперед, сховав обличчя та накрінився. І почався екшн: десь в зливі перевернувся і полетіли удари, з усіх боків, наче малолєтки з борщаги били)) В тому числі і в обличчя, його напевно розкрило іншими ударами. Іскри-зірочки, все як має бути. Для мене все тривало дуже довго)) Потім сильний удар прямо в бороду і білий спалах в очах. Здивувався, що лишився при свідомості, бо удар був дійсно нічого такий, ще і в бороду. Коли удари закінчилися одразу подумав про перелом щелепи і згадав історії знайомих, що пережили таке щастя: зіпсовані зуби, соки та кашки півтора місяці. І про те, що літу настав кінець…

Через холодну погоду та воду обличчя було не чутливе і так просто не можна було сказати що там з ним трапилося. Помацав щелепу – ЦІЛА!!! Чорт, значить зуби… Панічно почав перебирати пальцями та язиком по зубах! Верх! Низ! ВСЕ ЦІЛЕ!!! Промайнула думка «Невже все пройшло нашару?!». Аж зрадів трохи. Надія вона ж така підла штука, часто сильніша за логіку. Але тут побачив густу кров на спорядженні. Значить не на шару. А потім намацав і місце звідки вона йшла. Таки підборіддя. Але руки теж замерзли і навпомацки абсолютно було незрозуміло що там. Просто кровотеча. І знову довбана надія, що все ок, що там дрібниці, може обійдеться без лікарні навіть. Вийшов на берег. Підійшов Антоха, оглянув обличчя, повернувся і сказав решті «Нужно выходить! У Андрюши хуйовое рассечение!». А я все ще сподівався що там дрібниці. Дзеркала то щоб подивитися не було)) Потім Кірюха попросив підняти голову, відкрити ширше рота та підняти язика, а сам присів і подивився на бороду знизу догори, наче перевіряючи чи пробоїна часом не наскрізна. Тут то я і замислився про надію та можливу серйозність ситуації… Почали дивитися куди «валити», правий берег чи лівий? А потім помітили фініш секції. Метрів за 100-200. Це був останній поріг на річці. Останній поріг! Трохи не допрацював…

Далі порогів не було і до фінішу доплив без проблем.

Там нас вже чекав Simen щоб забрати назад камери, матеріали та заповнити короткі анкети для досліджень. Щоб не гаяти часу поїхали його автомобілем в лікарню міста Восс. Я дорогою зателефонував до страхової, описав ситуацію та сказав, що часу на переговори немає і я їду до ближчої лікарні. Вони відповіли : «Ок, збирай чеки». Тим часом Саймен зателефонував друзям з Воссу, дізнався адресу та телефон лікарні, зателефонував до лікарні і сказав, що ми скоро завітаємо в гості. Забув сказати, це був вечір суботи і на наявність всього персоналу лікарні годі було сподіватися.

А ще протягом хвилин 15-20 після цього підлого перевороту на периферії зору спостерігалися дивні візуальні ефекти: нерівномірна нечіткість, спотворення кольорів та ніби ефект калейдоскопу. Тяжко описати. Та і взагалі, незвичні відчуття були – наслідки нокдауну.

Доїхали дуже швидко. На вулиці біля дверей нас вже чекала медсестра. Хоча все було так би мовити «на ліцо» )) Саймен щось пояснював лікарям норвезькою. Мене оформили та відвели до чергового травматолога, чи то араба чи то індуса, не розібрався. Він довго дивився та мацав підборіддя. Потім сказав «Чувак, я можу зашити, але може вийти не гарно. Тому якщо ти можеш почекати, то я покличу свого «сержанта», а в цей час промию рану та все підготую. Що скажеш?». Куди вже було поспішати… Пам’ятаю тоді подумав «що ще за сержант? Ми що у військовому шпиталі? ))».


Попередній огляд


Крупний план

Промили та заклеїли рану. Я вже піднявся, але раптом лікар щось згадав, поклав мене назад на кушетку, відклеїв серветку, дістав лінійку та поміряв рану. Довжина 7 см, ширина 3 см, глибина 1см. Я не міг уявити як це виглядає.


7 см х 3 см х 1 см


7 см х 3 см х 1 см

Далі повели в інший блок лікарні, це вже була не травматологія, а схоже на хірургію, і залишили чекати «сержанта». Але навіть в найгірших ситуаціях може бути щось хороше і через хвилин 10 в кабінет зайшла наймиліша в світі дівчина-інтерн Ashild, з тих дівчат в яких дуже легко можна ненароком закохатися. І почала дуже турботливо та обережно оглядати ушкодження та неймовірно ніжним голосом розпитувати, що ж сталося. А потім сказала подібне тому, що сказав травматолог «Я можу зробити не гарно, тому, якщо ти не проти, давай зачекаємо на крутого досвідченого сержанта». Отут то я задумався серйозно. Не дуже приємно, коли вже 2 лікаря не хочуть братися за тебе з обережності. Але що робити, чекаємо. Тим більше в такій то компанії ))


Жертва

І ще я в решті решт допер, що то за сержант, про якого всі говорили. Це був не сержант (sergeant – англ.), а хірург (surgeon – англ.) ))) Вимова дуже схожа, а в ситуації, що склалася, голова працювала не дуже чітко.

В мене запитали чи нема якихось незвичних відчуттів, нудоти і т.д. Розповів про описані вище візуальні ефекти.

Чекати хірурга довелося трохи більше години. Це була струнка тендітна жінка років сорока. Її викликали з дому. Вона не стала одягати навіть халат, тільки шапочку, рукавичка та пов’язку. Нестерпно довго оглядала травму, паралельно розпитуючи що сталося і як, іноді Саймен щось пояснював норвезькою. Думаю в Воссі вони до такого звикли. Потім сказала «На жаль, бороду доведеться зголити….». Можна подумати мене тоді хвилювала борода)) Варто сказати, що борода на той момент була досить довгою. Я сказав «без проблем, давайте голити». Прийшла ще миленька медсестра і вони разом з янголом Ashild взяли в руки станки і нависли над обличчям. Довго дивилися не знаючи з чого почати. Потім обійшли з іншого боку, знову довго дивилися і так ще кілька разів. І так нічого і не робивши завели розмову з хірургом. Хірург сказала, що поголити не вийде через те, що борода занадто довга і в рану обов’язково потрапить зголене волосся. Тому будуть шити так. Видно було, що борода сильно ускладнила задачу, але вони нічого не казали. Професіонали не скаржаться.

Вкололи багато знеболювального, але все одно було не дуже. Шили досить довго. Іноді мені здавалося, що навіть якимись узорами, а не одиничними швами )) Дія знеболювального пройшла і вкололи ще.

Я потрапив до дійсно крутого професіонала. Судячи не тільки з результатів операції, що стали відомими тільки потім. А судячи з усього-всього, судячи з її підходу до своєї справи. Видно, що вона намагалася зробити не просто добре, а ідеально можливо в даних умовах. Намагалася не зробити ніде боляче, ніде не смикнути, постійно коментувала свої дії, намагалася не дай боже не зашити волосинку з бороди всередину. Потім довго пояснювала що до чого, про те що рана рвана і що на обличчі дуже багато судин та хороше кровопостачання, і через це все має бути добре. Що намагалася не зашити всередину волосся з бороди, але якщо все ж воно потрапило, то це не страшно. Що через мою бороду нитки довелося лишити довшими, щоб потім легко було їх знайти, коли знімати шви. Яскраво сині нитки. Поговорили коли мені знімати шви і коли можна буде плавати знову. Сказала «Пацан, якщо ти вдаришся бородою знову протягом перших тижнів, то на обличчі в тебе відбудеться справжній вибух. І дівчатам ти станеш подобатися значно менше, а ніж зараз». Але все це було сказано з розуміння на скільки човни важливі і без жодного осуду. А потім запитала «Як річка то хоч була? Чи варто воно було того?». Я відповів. І задумався. Згадав епізод з фільму Фабрика Футболу. Там головному героєві Томмі Джонсону задають це саме питання.

Було ще одне питання, що мене цікавило:
- Лікарю, скільки там швів???
- Я не рахувала. Десь 25-30. Я наклала ще внутрішні шви, щоб прикрити кістку. – Стомлено відповіла лікар.
30 швів! Я думав їх буде 5-6, я ж сам рану не бачив. Це напевно були якісь маленькі косметичні шви, бо правда якось забагато. Але так вона сказала.


Синя борода

Крім цього розсічення, був ще синець під оком, зверху на підборідді зчесана шкіра від іншого дотичного удару і всередині розбита нижня губа, об зуби. Губа була розбита сильно і кровоточила. Тому після операції попросив лікаря глянути ще туди. Вона поглянула і сказала «Ми зазвичай таке не шиємо, але тут варто зашити». Тут вже швидко, відрізали шматочок губи, що теліпався і наклали 2 шви на губу.

Повторюся, я потрапив до дуже хорошого лікаря. В першу чергу, не через професіоналізм, а через свій підхід. Вона з тих людей, що міняють цей світ на краще. Такі люди є у всіх сферах, і на них час від часу потрапляєш. І мене вони дуже надихають: коли бачиш як ці люди роблять свою справу: самовіддано та ідеально, не хочеться робити свою по-іншому. І не важливо хто ти і що ти робиш: випікаєш хліб чи продаєш спорядження, керуєш чи виконуєш накази, працюєш вчителем чи прибиральником. Змінювати світ на краще можна з будь-якої позиції.

Дали мені антибіотиків на день, поки відкриється аптека і я зможу купити скільки мені потрібно.

І ми поїхали плавати далі. Я вже в ролі фотографа, глядача чи водія.


Перші дні після операції


Ще за кілька днів. Якщо придивитися, помітні сині нитки.

Лікарні на вихідних працюють тільки для невідкладних справ, тому шви можна було зняти або в п’ятницю на 6-й день, або на 9-й в понеділок. 9 днів забагато, бо лишиться більший шрам, тому сказали зняти на 6-й, хоч це і трохи замало.

В призначений день ми опинилися в місті Otta. Чергувала медсестра на ім’я Tove. Дуже цікава приємна та мудра дівчина. Сама виховує 2 доньок, катається на велосипеді та на телемарках. В минулому гандболістка, тому про травми знає не лише «по роботі», з гандболом зав’язала якраз через травму коліна. Дуже цікава дівчина. Поговорили з нею про човни, велосипеди, лижі, гандбол, робОти, відпустки, гроші, дружин, дітей, травми, гори, Україну, Норвегію, школи, мови і ще багато про що. А все тому, що шви знімали майже півтори години)) Лікар в Воссі люто понашивала)) Але вийшло неймовірно добре, не знаю чи можна було взагалі в тій ситуації зробити краще. Це не одноразово зауважила і медсестра Tove. Але шви знімалися з ускладненнями. І добре що лишили довгі кінці ниток, бо борода за тиждень ще відросла і останні шви довелося пошукати. Tove сказала, що пофіг на шрам, бо мені з бородою добре ))

Операція, антибіотики та зняття швів обійшлося біля 450 євро. Дорого, але якісно. Для себе а ні краплі не жаль. Та і страхова має повернути їх коли повернуся. Як не повірять, залякаю їх фотками та шрамом )))

Ще кілька слів про норвезьку медицину. З вище описаного зрозуміло, що вона дуже якісна та дорога. Дуже сподобалося, що у всього персоналу дуже крута англійська У всіх в Норвегії хороша англійська, але в лікарів на рівень краща, ще й професійна лексика на додачу. Ще дуже сподобалося ставлення та настрой лікарів і порядки в лікарні: Саймену без проблем дозволили не просто сидіти в операційній, а ще й знімати все на відео. Вони були навіть не проти коли він відносив камеру ледь не до самого обличчя. Ще й відповідали на питання та коментували дії.
Через місяць після того ми возили Лєну Вострикову на рентген в Акташ на Алтаї. Нам не дозволили зайти навіть в коридор лікарні, зі словами «Зачєм вам туда!!!».

Дуже сильно в цій всій ситуації допоміг Саймен, і я неймовірно вдячний йому за все. Крім всього, він навіть познімав в операційній, і це дало мені змогу потім побачити як все виглядало. Та і взагалі якщо згадати всіх хто так чи інакше допомагав мені за це літо, то аж страшно стає)) і приємно водночас))

Знову плавати почав за кілька днів.

Мій шолом Shred Ready Shaggy тріснув в кількох місцях. Крім того козирьок тріснув та зім’явся, напевно завдяки тому і синець під оком був зовсім не великим.


Шолом після аварії

Багато хто занесе цю ситуацію на свій бік в дискусії «Про Фулфейси». Я думав про це теж. Так, якби я був одягнутим в фулфейс, ушкоджень могло бути менше. Але вони могли бути іншими і не факт, що менш серйозними. В верхній частині тіла шия – найслабший елемент з важливих, я вважаю. А тут і фулфейс безсилий. Та і думки типу «а що було б, якби…» - повна лажа, що не заслуговує витрати думок. А головне, причиною травми був зовсім не шолом і крапка.

Але на наступний рік все ж замовив собі ще і фулфейс.

Крім 450 євро та шолому, втратив загалом ще 10 днів катання в Норвегії. Але отримав стільки уроків, всього за один поріг ))
Адже за це ми і любимо каякінг – тут все по-справжньому: емоції сильні, а помилки дорогі. Пам’ятаю взимку пішов кататися на машинках, на картінг. Правил мені не пояснили. Я проїхав все обережно та чисто, майже всіх обігнав, наїздив найбільше кіл, а в результаті був останнім! Виявилося судять по найкращому колу!! Тобто можна 100 разів розмазатися об стіну та інші машини, але проїхати одне коло добре. Що за фігня подумав тоді, це не по-справжньому, в житті не так: ніколи не можна «розслабляти булки» та лажати. І в каякінгу теж.

Лишилося тільки питання «А чи варте воно було того?». Я відповів так само як і Томмі Джонсон в фільмі. Якщо цікаво, подивіться – якісне кіно.

Ну і для повноти картини трішки відео: