Основна відмінність подорожі та поїздки (туру, походу) в тому, що в поїздки є графік, терміни, план, мета і т.д., а в правильної подорожі цього всього майже немає. Метою подорожі, на мою думку, є просто бажання побачити, відчути та зрозуміти нове. Подорож, вона більш вільна і мудра ніж похід. Ніколи не знаєш куди приведе, з ким «зустріне» і де закінчиться твоя подорож. І це чудово!



На початку літа в голові все частіше і частіше з’являлися не приємні думки: ніби я не зовсім туди прямую, і з моїм літом «щось не так». Так як воно, за великим рахунком, мало чим відрізняється від попереднього, і від тих що були до того. А ще взимку в розумній книзі прочитав, що в житті має бути якомога більше творчості. Мова не про вірші чи малюнки (хоча це теж дуже корисно), а про те, що треба самому «творити» своє життя, а не просто максимально вдало використовувати те, що підкидає доля. Не пристосовуватися до умов, а створювати потрібні і бажані тобі ситуації та умови самостійно. У всьому бачити позитив – це добре, але все ж краще створювати істинний позитив, а не приймати все за уявний. Я так вважаю.

Думки про все це трохи пригнічували.

Ще взимку, при плануванні сезону, вирішив лишити величенький відрізок часу непланованим, так би мовити, для «фрістайлу». Тобто, особливо не думав, що буду робити після «Короля Азії». Був певним, що до того часу з’являться нові ідеї та бажання, чи підвернеться щось цікаве. Життя саме підкаже. Їхати на «Короля», а там буде видно!
І от, будучи ще в Норвегії з рідним kievkayaks, за тиждень до від’їзду на Алтай, з’явилася можливість поїхати до Саян. І не просто так, а в ролі «головного»! При чому поїхати на річки, де я до того не був і все організовувати самостійно. От воно! Це було якраз те, що треба. Це був тур RiverZoo, але з точки зору вищеописаної «життєвої творчості», це великою мірою була «своя поїздка». Поїздка на річки Жомболок та Оку.


Саяни

Як писали в іншій розумній книзі «Перший крок до заповітної мети – зрозуміти, чого ж ви саме хочете». Коли знаєш, чого хочеш і що тобі потрібно, його вже не так і складно отримати чи досягти. А іноді воно з’являється саме собою. Як в цьому випадку. Трохи заздрю людям, котрі завжди знають чого хочуть.
На ранок після фінальної паті «Короля Азії» та просто феєричного весілля Васі з Машою все на поляні було трішки, так би мовити, в стані безладу. І речі, і люди, і думки. Все. Хто був на Алтайських паті, це легко уявить та зрозуміє )) Тяжка голова, всього 2 години на збори, ще й треба нічого не забути. Напутні слова від Порсєва. Всього слів 10, але вони повністю відображають всі основні моменти в організації поїздок! І нічого зайвого. Досвід йопта! Теж хочу так вміти узагальнювати та формулювати свої думки.

З Алтаю нас їхало четверо: Поліна, Іллюха, Нормундс та я. Це вже була міжнародна команда! )) Далі звичайний переїзд до Новосибірську та ночівля на вокзалі. З нами їхало 6 човнів і ми збудували з них в залі очікування велику стіну, справжній мур! І цей «мур» не змогли штурмувати навіть прибиральники вранці. Так ми забезпечили собі спокійний сон. А ще ми вимкнули не працюючий платіжний термінал, і за ніч зарядили всю техніку. До того ж на вокзалі зараз є халявний інтернет! (Чого ще досі немає в Московських аеропортах. Приємно здивувався). От так за ніч облаштували справжню фортецю. Вранці нас знайшов Олексій із міста Котлас (це десь дуже на півночі, в Карелії), смачно поснідали в Уйгурській кухні за 100 рублів, владнали деякі справи і вирушили до Іркутську. В потязі Поліна розповіла, що в одному зарубіжному гайдбуку прочитала, що в переліку місць світу, які бов’язково треба відвідати, здається, на другому місці був «ТрансСиб». Довго сміялися з цього приводу. А так, потяг, як потяг: дошираки, пиво, риба, історії, жарти, сміх, думки і плани…

В потязі читав книгу «Навколо Світу на Мотоциклах». Почав ще в Норвегії, випадково натрапив на неї в Івановій читалці для електронних книг. Мене зацікавив автор – Еван МакГрегор, той самий актор, що зіграв головну роль одному з моїх улюблених фільмів «На Игле». Книга про те як, Еван та інший актор Чарлі Бурман проїхали навколо світу на мотоциклах в 2004 році. І якраз в потязі я читав, як герої мандрували тими ж, місцями, що і ми зараз, чи тими, де ми щойно були чи невдовзі будемо: там йшлося про Чуйський Тракт, про те наскільки холодні річки на Алтаї, про дорогу до Байкалу і про Байкал. Було навіть фото з Горно-Алтайську.

Ще запам’ятався один короткий епізод з книги, коли герої лишилися на ночівлю в чоловіка на ім’я Ігор, в місті Антрацит, на Донбасі. Там було паті-паті в кращих традиціях, а потім Ігор сказав героям книги наступне:

Я раніше про це багато думав, але не міг оформити в щось конкретне. От чому хочеться мати окреме житло: не для того щоб збудувати фортецю чи гніздо. А просто тому, що дуже погано коли немає де розмістити друзів, коли вони приїздять в гості, особливо здалеку. Принаймні так є зараз для мене.

Дивно, що саме з усього, що відбувається, потім лишається в пам’яті. Особливо через якийсь час.

Так і пройшла дорога.


Вокзал в Іркутську

В Іркутську нас зустрів Саша, місцевий каякер, та відвіз до квартири в самому центрі міста, всього за один квартал від набережної річки Ангари. Душ, туалет, пральна машина, гаряча вода, телевізор, ліжко та білі простирадла. До повного пакету міської розкоші не вистачало лише Інтернету . Правда ми швидко перетворили ту милу квартиру на штаб та склад. Але нас було поки п’ятеро і двокімнатної квартири цілком вистачало.


Набережна Ангари

Єдине визначне місце в Іркутську, котре я хотів відвідати – це місце розстрілу героя громадянської війни Олександра Васильовича Колчака, і від нашої квартири до нього було не далі як 15-20 хв пішки.

Наступні два моїх дні пройшли в підготовці до походу: пошук та переговори з транспортом (в чому дуже допоміг Саша), рОзклади, маршрути, списки, контакти, закупки, човни, явки, доставки, перевірки спорядження, друк карт, лоцій та інше. Два дні за комп’ютером та з телефоном в руках. Влаштував справжній офіс в закладі неподалік, під назвою «Лапша New York». Достойний, до речі, заклад з дуже милими офіціантками, які симпатизують мандрівникам. Вже до кінця першого дня мене добре запам’ятали та віталися словами «Доброго дня! Вам тільки чай?» )) Дуже емоційно виснажився за ті дня, але, скажу я Вам, це було дуже-дуже круто! Ще одне підтвердження вислову «Хочеш щоб було по-твоєму – зроби сам».

Друзі ж, у час вільний від виконання квестів з підготовки походу час, тинялися центром міста і вже до вечора добре в ньому орієнтувалися. А наступного дня вони їздили на Байкал в містечко Листвянка.


Озеро Байкал

Здається, це найближче до Іркутську містечко на Байкалі, але кажуть, що зараз воно дуже-дуже зіпсоване комерційним туризмом (мабуть, як у нас Львів). З Листвянки друзі привезли багато Омуля, у всіх виглядах. Та і взагалі, поки були в Іркутську, часу та можливостей ми не гаяли і їли Омуля постійно, адже це просто шикарна риба! Намба ван!


Байкальський Омуль

Лише під вечір наступного дня вирвався з офісу до риболовного магазину. В Саянах дуже своєрідна рибалка, що, на мою думку, не потребує дорого якісного спорядження, котре в будь-якому випадку в умовах експедиції обов’язково зламається. Там потрібне все «на один раз», щоб потім викинути і з кінцями. Всі попередні рази я так і робив, вкладався в 1000 рублів. Але цього разу інтернет відпустив запізно і базар був вже зачиненим. Тому довелося скуповуватися в хорошому риболовному магазині, де повного гімна не тримають. Я купив все найдешевше, що було, але, як я зрозумів, все одно все брендове. І вкластися менше ніж в 3000 рублів цього разу не зміг. Але я був налаштований на серйозну рибалку і купив всього з запасом ))) До того ж магазин є магазин, і я задав всі питання, що в мене виникли та отримав хорошу консультацію що до ловлі Харіуса в цих краях.


Обов’язковий елемент спорядження в саянських експедиціях

Вважаю, що дуже не розумно не рибалити в Саянах.

Разом з тим в решті-решт отримав можливість як слід прогулятися містом. Прогулянка вийшла якоюсь трохи сюрреалістичною. Я постійно натрапляв на щось «українське», спочатку вулиця Київська, потім вулиця Богдана Хмельницького (в Іркутську!!!! Навряд там хоч хтось знає хто це такий ) ) А потім повз мене пройшла дівчина в футболці з написом «Hard Rock Cafe», а якоюсь адресою в Києві та іншими написами українською (не запам’ятав, на жаль, схоже було на афішу з якогось концерту чи що). А може то все мені просто примарилося )) Іркутськ дуже гарне місто і просто неймовірно контрастне. В центрі нові будинки перемішані зі старими повністю дерев’яними. Через вулицю від якогось бізнес центру чи державної установи може були кілька кварталів справжнього гетто, з купою брудних дітей, алкашами, кримінальними підлітками, крикливими жінками, всюди розвішаною випраною білизною та купами сміття. А потім знову щось нове та сучасне. І це все в центрі. Дуже сильний контраст.


Типовий будинок в центрі


Символ Іркутську

Потім вийшли на зв’язок іноземці, двоє німців – Крістіан та Габріелла, що мали їхати з нами. Вони вже біля тижня перебували в Росії і кілька останніх днів подорожували на морських каяках по Байкалу. В квартиру додалося ще двоє людей, їх речі і два човни. А крім того йшла підготовка спорядження, сортування речей та упаковка продуктів.


Квартира напередодні походу

Вранці наступного дня зустріли останнього учасника, Сергія з Пермі та забрали човни з багажки. Чомусь багажники цивільних автомобілів дуже погано пристосовані для транспортування човнів, і було зовсім не просто нав’язати 8 човнів на нашу Істану звичайними каякерськими рятувальними мотузками.


8 човнів на Istana

І от ми вирушили. Я був неймовірно радий тому, що нарешті можна розслабитися та вимкнути мозок.
Крім човнів ми мали на даху 2 запасних колеса. Мені це сподобалося, так як воно мало означати, що наш бурятський водій досвідчений та надійний. Але це означало інше. Наша гума була зовсім-зовсім не свіжа і одна з запасок була пробита. Від’їхавши кілометрів 100 від Іркутську ми одночасно пробили 2 колеса.


Стартер в картер!

І почався квест з заміною та ремонтом. Але ніхто особливо не засмутився. Адже раптові проблеми та їх вирішення, непередбачувані ситуації та події, випадкові знайомства, відхилення від графіків роблять подорожі тільки цікавішими. І потім, через роки, згадуються якраз такі епізоди. Втратили ми всього 3 години. Не багато, але через це ми не встигли заїхати поїсти поз.

Через годин 5 закінчився асфальт, а ще через кілька ми прибули до першого пункту призначення – села Орлик, на диво великого за розмірами. Не зважаючи на те, що село знаходиться на самому краю світу, воно складало дуже приємне враження: всюди чисто, на стадіоні повно підлітків, що грали в футбол, і на вулицях жодного п’яного. Це був вечір п’ятниці і я ще подумав тоді щось типу «Хм… вечір п’ятниці і немає п’яних. Дивно…» Може нам так просто пощастило, але це було абсолютно протилежне тому, що зазвичай бачиш вечорами в алтайських селах, на жаль.


В селі Орлик

Орлик був точкою зміни транспорту, так як там закінчується дорога. Ми швидко перевантажилися в ЗИЛ і вже інший, літній, але дуже веселий та жвавий бурят зі словами «Дойдем за 3 часа!» повіз нас вже в цілковитій темряві до місця старту сплаву. Давненько я не їздив на таких автомобілях по таких дорогах))) Спочатку ми їхали без тенту по нічному лісу та полях, а потім почався дощ і довелося його натягнути. Але це був крутий атракціон!!! Німці одразу згадали заїзд на Сумульту ))


Нічний авто-атракціон

Старт сплаву – зимівля Хадарус, тому першу ніч ми спали з дахом нал головою на дощаних нарах. Але похід нарешті почався!


Зимівля Хадарус

Прокинувшись ми були просто шоковані, навколо була неймовірної краси долина. Вранці до сніданку особливо завзяті любителі прекрасного збігали кілька кілометрів до озер Олон-Нур та наробили чудових знімків. А потім в решті-решт почався сплав.


Ось що ми побачили прокинувшись!


Озеро Олон-Нур


Команда на старті

Жомболок – дуже мальовнича маловитратна річка, що промила собі русло серед лавових полів, що утворилися після виверження вулканів. Тому долина поміж гір досить рівна, а дно та береги річки – як наждачний папір, перевертатися категорично не бажано.


Лавовий камінь


Лавові поля

Після місця нашого старту Жомболок протікає по ділянці не великих розбоїв та мальовничих озер, навколо – просто фантастична краса!


Розбої на Жомболоку

А далі починаються пороги. Через своє походження всі перешкоди на річці – це “bedrock rapids” з розміщенням типу “drop+pool”, що абсолютно не типово для Росії. Перешкоди на річці не складні, думаю максимум 3+ (чи 4-), але цікаві та фотогенічні: є чисті дропи з озерами після них та хорошими стежками для перезаносів та багаторазових проїздів; є довгі пологі слайди, навіть з поворотами.


р. Жомболок. Поріг Катапульта

Основні перешкоди сконцентровані на ділянці 4-5 км, яка їдеться 20-25 хв без зйомки та оглядів. Перезаноситься ділянка хвилин за 45 по дорозі для великих автомобілів. На Жомболоку зазвичай лишаються на два-три дні щоб «викатати» цю ділянку як слід. Такий план був і в нас: катати пороги 2-3 рази на день.

Але носити човни на плечах не довелося так як ми зустріли Стаса, Сергія та Сєву – іркутських каякерів з автомобілем TOYOTA “LAND CRUISER”, який працював в режимі “shuttle bus” і по кілька разів на день доставляв човни на старт. Ця зустріч взагалі ледь не зірвала експедицію))) Ми то були налаштовані на похід з «тяготамі і лішеніямі», а натомість нас одразу нагодували смачнючим гороховим супом з копченостями та пригостили пивом!!! У хлопців був стіл, крісла, великий тент, бензопила, сокира і все решта, що беруть з собою їдучи на покатушки автомобілем. Це була дуже приємна та тепла зустріч. Жили, господарювали та каталися разом два дні.


Експедиція на грані зриву!


В один з проїздів вищеописаної ділянки Полінка зламала весло.

Одного вечора стався дуже цікавий епізод. В іркутян алкоголь закінчився, а ми вичерпали свій ліміт, бо ж ще весь похід був попереду. І от хлопці розповіли веселу історію про те як Сєва 3 тижні тому лишив охолоджуватися 5 пляшок горілки по 0.5 л в струмку, що протікав по табору і при зміні рівня води їх всі змило )))) жодної з них знайти не змогли. І от Сергій запитує «де це сталося?» і через хвилин 10 в темряві знаходить пляшку горілки! Але!!! Пляшка була 1 л! Не наша! Всі валялися зі сміху! І паті продовжилося ))) Пройшло ще хвилин 15 і Сергій приніс ще 2 пляшки, вже наших, тобто тих, що «загубили» іркутяни. От так от на рівному місці з’явилося 2 л випивки. Ніколи не знаєш де загубиш і де знайдеш.
Вранці з тяжкими головами виконали прощальний сплав та роз’їхалися: іркутяни додому, а ми далі по Жомболоку в бік Оки. Після кількох годин рівної води та прекрасних пейзажів дісталися до місця де всі групи об’їжджають на автомобілі якісь міфічні завалиі. Цим трансфером займається сварливий впертий дідуган монополіст. Після розмови з ним дуже схотілося розвіяти міф та перевірити чи справді там є завал. Але формат поїздки був зовсім іншим. Ввечері переїхати не встигли, і заночували поряд з будинком нашого перевізника, назбирали грибів та сходили в баню!


На цьому автомобілі наступного дня ми мали об’їжджати завал

А ще виявилося, що Сергій вміє шукати не лише горілку в струмках, а має дуже хороше чуття на гриби і на додачу добре в них тямить. Гриби в нас були з першого дня. З цим проблем не було, якщо є бажання, то назбирати зовсім не складно, а найчастіше – зовсім просто. Гриби ми зазвичай смажили. А іноді їли сирими гриби «Рижики» (слабо соленими). Їв сирими лісові гриби вперше, і був приємно враженим.


Гриби для смаження


Об’їзд завалів

Вранці об’їхали завал, пропливли кілька кілометрову фанову шиверу «Восторг Водніка» і потрапили в Оку.


р. Ока

Того дня була в основному рівна вода і стояло завдання досягнути ущелини Орхо-Бом. Стали на ніч на самому її початку. Стояла хороша погода і ми вперше вийшли на рибалку. З усієї групи з 8 чоловік рибалили лише двоє: Нормундс та я. Того дня рибалка була не шикарною, але в цілому не поганою. Трохи підвела погода, і через години 2 почався досить сильний дощ, і не зупинявся всю ніч. Так було кілька наступних днів: поки ми на воді ясне небо та світить сонце; щойно ми зупиняємося на ніч – похмуро та дощ. Це було не справедливо, так як не принципово по якій погоді плавати, але дуже принципово для рибалки. Все ж того дня улов був досить пристойним і риби цілком вистачило на всіх. В решті-решт поїли страву яку ми назвали іноземцям «The Taste of Sayans» - сирий Харіус з соєвим соусом. В той вечір скуштувати сирої риби Габі так і не наважилася, а от Крістіан з задоволенням закусував саянськими суші.


Результати першої рибалки


Приготування «саянських суші»


Крістіан закусує «саянськими суші»


Там був Харіус у всіх виглядах

В решті решт ми остаточно вирвалися з цивілізації, пройшли точку не повернення і опинилися в дійсно диких умовах.
Ока – велика річка, розміром з половину Катуні, з на диво теплою водою. Протікає серед просто приголомшливо гарних гір, іноді в глибоких ущелинах. Кажуть, що ущелини Оки вважають одними з найгарніших в Саянах. Майже всі перешкоди сконцентровані в ущелині Орхо-Бом довжиною кілометрів 60-70. Річка ніде сильно не звужується, всі перешкоди не складніші за клас 3+ та легко читаються з напливу. Ми мали високу воду і це був тільки плюс: перешкод це не ускладнило, але значно прискорило викат. На всій довжині річки повно непоганих хвиль, деякі навіть з хорошими перезаходами.


На вході в ущелину Орхо-Бом

На шляху зустрічали кілька груп туристів з різних куточків Росії. Всі скаржилися на те що рибалка «так собі» і називали причинами: високу теплу воду та теплу погоду. Як на мене рибалка була зовсім не поганою, а тепла погода давала можливість на повну насолодитися прекрасною природою навколо.

Заїхали на туристичну стоянку «Музей», де здавна туристи лишають різноманітні експонати. Знайшов там дещо цікаве:


Свіжий напис «Мигія» на стоянці «Музей»

Погода нас відверто балувала, особливо враховуючи її не постійність в Саянах. Можливо, причина в тому, що після першої дощової ночівлі ми почали регулярно наливати Бурхану – духу тієї місцевості.

Поки були пороги рибалка була постійно. На одній зі стоянок стався цікавий епізод. Я зовсім недавно почав рибалити і встиг піймати всього 4 рибини, та й то не крупних. Раптом обертаюся і бачу зовсім поряд з собою маленьку мокру чорну тваринку, схожу на ласку. З дуже пухнастим хутром. А мішечка з рибою немає!!! Вирішив прослідкувати куди буде тікати тваринка і знайшов схований в камінні свій мішечок, але він був просто роздертий і лишилася лише одна рибина. Ці тваринки дуже швидко бігають по камінню та оперативно працюють))

Забрав те, що лишилося і зрозумів, що улов треба тримати перед собою в полі зору. Все трапилося зненацька, але це був якийсь просто чарівний дотик дикої природи. Це було неймовірно круто! Перебував під враженням весь вечір. Потім пожалкував, що відібрав у гризуна четверту рибину, може в нього десь поряд були малята. Того вечора маленькі чорні друзі навідувалися ще багато разів, і на рибалці, і потім до табору, на місце де ми чистили рибу. Ще там постійно приходили бурундуки, багато бурундуків, і ще нахабніших за «рибних злодіїв»» ))) Ока дуже багата тваринним світом!


Харіус


Смажений Харіус


Україно-німецька команда кухарів

Хочу окремо написати про Крістіна та Габі. Це напевно найкрутіші німці, котрих я знаю. Німців я знаю не багато, але майже всі вони точно потрапляють під стереотип класичного німця: любителі правил, точні, серйозні, економні, закриті. І от все це точно не про Крістіана та Габі! Вони – абсолютно протилежні: веселі та відкриті, як Слов’яни. Ми думаємо, що вони мають слов’янське коріння і їх тепер постійно тягне на батьківщину, але вони рішуче це заперечують. Вони люблять подорожувати Росією і це вже не перша їх поїздка. Як і багато інших іноземців, що їдуть до Росії, вони запрошували з собою друзів і одного вечора вони розповідали «відмазки-причини», що називали їх друзі. Ми валялися))) Круті, короче, німці нам попалися! Але Габі їсти сиру рибу так і не наважилась))


Габі та Харіус

Взагалі компанія в нас була дуже душевною, завжди було весело, легко, та цікаво.

Всі саянські річки славляться своїми фізично та емоційно виснажливими викатами. А викатом Оки так взагалі лякають не слухняних дітей! Лякали і нас. Казали, що викат Китою в порівнянні з викатом Оки буде нам здаватися легкою прогулянкою. В одних звітах зазначалося 13-14 годин на викат, у давньому звіті Валентина Юріна – 12 годин. Ми пройшли за 10. Мабуть, вода була дуже високою, точно сказати не можу. Всього викату трохи більше 130 км, при чому весь час дуже не погано тече і першого дня зустрічається ще багато хвиль, де можна серфити та вчитися робити вейв-віли та кік-фліпи на завантаженому човні. А ще весь викат проходить серед все тих же мальовничих ущелин та гір, через що всю дорогу просто перехоплює подих. Викати – це ж як і пішки, перш за все навантаження на голову а не на тіло. І мені особисто тяжко «навантажити» голову, коли пливеш серед такої краси та по такій чудовій погоді, як була в нас.


Викат Оки

На останніх двох ночівлях, було вже досить низько і з’явилися мошки, багато мошок, просто дуже багато мошок. Олексій, що живе на Кольському, звичайно ж казав, що це повна фігня та лайт, і сам завжди сидів в шортах та іноді навіть без майки, в той час як всі решта поливали себе репелентами та закривали одягом все крім очей ))



Спроба врятуватия від мошок


Похідний побут

Мені здалося, що викат всім дався досить легко. Ми навіть припливли трохи раніше запланованого і зупинилися на останню ночівлю в межах пішої досяжності населеного пункту. Скориставшись цим одразу спорядили маленький загін для вилазки по блага цивілізації: пиво, хліб, ковбасу та горілку, щоб відсвяткувати успішне завершення експедиції.


Очікувані блага цивілізації

Наступного ранку приїхала інша Істана та повезла нас до Іркуцьку. Водій був звичайно справжнім асом, але їхав він іноді «на грані», що просто шокувало іноземців і тримало в цілковитому напруженні всю дорогу. Ще варто зазначити «стиль» їзди в самому Іркутську. Це пінцет! Значно екстремальніше ніж в Новосибірську і, на мою думку, навіть в Москві. В моєму хіт-параді небезпечності дорожнього руху Іркутськ міцно посів перше місце.


Очікування автомобіля. Їхати нікому не хотілося
.
В Іркутську наша квартира була ще не готова і місцевий каякер Стас Пономарьов люб’язно розмістив нас на ніч до квартири своєї матері. Той самий Стас, що був на Жомболоку. Взагалі, такої гостинності, як серед іркутських каякерів, я ніде не зустрічав. Правда. В них зовсім не велика каякерська спільнота, але вони дуже дружні, прогресивні, та просто неймовірно “helpful”. І в цій подорожі вони нам дуже допомогли, за що я їм безмежно вдячний. А саме Саші Мяктову, Стасу Пономарьову, Сєві та Колі.

Наступного дня переїхали на свою квартиру, відпочивали, відмивалися, прали та починали готуватися до наступної експедиції. Зустрілися з групою, котра щойно повернулася з Китою: Васьок Кузнєцов, Стасян Клинюк, Цзю, Кірюха та Олег Головкій. І влаштували паті, звичайно ж з Омулем у всіх можливих виглядах та з героїчними розповідями про щойно завершені експедиції. І вже протягом паті всі почали поступово роз’їжджатися, по одному, по двоє, по троє: німці, Сергій, Стасян, Васьок… Прощання були, як завжди, дуже теплими. Думаю, скільки б ти не подорожував, але якщо після прощання з близькими людьми, ти навіть трішки не відчуваєш втрати чи спустошення, хоч не на довго, то в тобі щось серйозно зламалося…

До середини наступного дня, всі, хто збирався їхати, поїхали. А нас чекала наступна експедиція.

Як висновок скажу, що зв’язка Жомболок-Ока – якраз «те, що лікар прописав» для каякерів, котрі хочуть побувати в справжній експедиції, але котрим поки зарано, наприклад, на Китой. В цьому турі є всі необхідні складові повноцінної експедиції: велика віддаленість від цивілізації, автономність на 8-9 днів, неймовірна краса та велич гір, природа, ягоди, гриби, рибалка. До того ж великим плюсом є не залежність від рівнів води: на Жомболоку ніколи не буває паводку, через наявність великих озер у верхів’ях; а для Оки що більше води, то краще: перешкоди складнішими не стають. Можна не боятися, що піймаєш паводок, все в будь-якому випадку буде безпечно. Та ще й привозять «колесами в воду».

Мені особисто ця подорож дуже сподобалася і я обов’язково туди ще повернуся!

А до пам’ятника Колчаку я так і не потрапив.

Дуже вдячний учасникам поїздки за компанію та теплу атмосферу, команді RiverZoo за можливість побувати в новому гарному місці, іркутським каякерам за допомогу, та магазину KAYAKER.RU за якісне спорядження.