Як не крути, але ліпшої назви для цієї історії просто не придумаєш.


Почну з початку.

Цього року етап планування літньої подорожі дався на диво тяжко, з великими сумнівами та довгими роздумами, куди приплелися різні додаткові фактори, можливості та майбутні ймовірні перспективи. Були сумніви навіть щодо доцільності подорожі та основної її концепції. Але складний вибір та необхідність відмовитися від одного хорошого заради іншого хорошого – найкраща практика розвитку особистості. А не сумніваються ті, хто не приймають складних рішень.

Сам не знаю що в цьому зимовому міському сезоні було не так і чим він глобально відрізнявся від попередніх , але я дуже стомився. Думаю, що найбільшим чином від міської суєти. Постійно потрібно робити мільйони дрібних, неприємних, формальних справ без яких, кажуть, не можна. Це забирає неймовірно багато сил, часу та уваги. Неначе якийсь енергетичний податок в загальну енергетичну систему міста. А головне, коли намагаєшся побороти цю всю суєту, виходить ще гірше: боротьба забирає не менше сил ніж життя з суєтою… І згодом все одно з’являється ще нова і нова суєта. Так і не зрозумів, що з цим в майбутньому робити….


Ще цього року жахливо тяжко і довго тривав етап фінальної підготовки. В мене, людини без нерухомості, бізнесу, великого майна, дружини, дітей та, майже, без зобов’язань, владнати і закінчити справи забрало повних 7 днів часу. 7 днів!!!!! Так само не розумію, як так вийшло і як я встиг так сильно «обрости» та загрузнути за півроку.


Але то позаду… І міський сезон був зовсім не поганим та мав дуже багато всього нового, цікавого, приємного та корисного.



Band of Brothers


2-го червня я вирушив потягом до Москви, звідки наступного ранку ми мали вирушити до Європи. Так як новий рюкзак мав приїхати за кілька днів і вже в Європу, речі я повіз в величезній торбі в клітинку, що їх використовують контрабандисти та представники дрібної та іноді незаконної торгівлі )) На кордоні проблем не виникло і митники легко повірили, що там спорядження. А крім того, торба виявилася досить зручною і мої речі ще досі зберігаються та подорожують в ній ))

Так як з 9 учасників, майже всі водії, то їхали без зупинок. І їхали дуже весело. Дзвонили, навіть, на телепередачі)) В Білорусії виявилася дуже якісна та широка дорога, та просто жахливо невиправдано височенні ціни в придорожніх кафе на не смачну їжу. Білоруські митники теж ще ті молодці. Полаялися з ними, кілька разів переїхали з одного коридору до іншого, та в решті-решт, нічого не декларуючи та отримавши погрозу «Навіть і не думайте повертатися додому через цей пост!!!» в’їхали до Європи.


Один з безлічі буфів


Польща та Німеччина нічим крім тяжкої дороги, високих цін та платних туалетів на заправках не запам’яталися. Платити на заправках щоб справити нужду всіх дуже обурило, так як всі учасники поїздки звикли до свободи))) Вночі, на останніх ресурсах та вольових якостях останнього водія, доїхали до Отцталу.

Отцтал – це те саме місто в Австрії в регіоні Тіроль, де на річці Отц щорічно проводять найпрестижніші на даний момент в світі змагання з каякінгу Adidas Sick Line. Води в Отці виявилося багато, але вирішили все ж почати з ділянки змагань. Хтось катав ділянку кваліфікації, хтось прикатував окремі перешкоди, хтось катався нижче. Особисто для мене першим порогом в цьому тріпі був знаменитий Champions Killer! На Отці виявляється є біля 10 катальних секцій різної довжини, складності та для різної води. Так що завжди можна щось знайти проїхати, але так щоб все цікаве за одну поїздку – то навряд))) Крім ділянки змагань проїхали один каньйон та секцію «середній Отц».

Десь в Європі

В каньйоні наштовхнулися на лавину, що повністю перекрила русло і вся вода зникала під нею. Навіть в червні вона була ще досі просто гігантського розміру. Про таке попереджали в гайді. Під час обносу мав хорошу можливість все роздивитися. На лижах я катаюся зовсім недавно і уявляв собі лавини трохи по-іншому. Те, що я побачив мене неприємно вразило: каміння різного розміру, гілля, хвоя та сніг формували матеріал схожий на бетонну стяжку, що кладуть на підлогу. Каміння та гілля було дуже-дуже багато, ледь не на рівні зі снігом по об’єму. Жахливо навіть уявити, як виглядатиме перемелене такою бетонною хвилею тіло, коли його відкопають.


Австрія має дуже гарну та чисту природу, привітних людей, хоч і з німецьким характером)) Ну і головне, в Австрії гарні жінки, що, як далі стане зрозумілим, далеко не всюди в Європі.


По дорозі на річку зустріли дівчину-поліцейського на мотоциклі. Точніше, вона зустріла нас. Здалося, що вона просто привітно помахала рукою нашому веселому автобусу з кольоровими човниками, але потім вона нас наздогнала з сиреною і сказала, що то був знак зупинитися!!! Вона мала зовнішність класичної жінки поліцейської з підліткових фантазій та фільмів для дорослих. Вся в шкіряному одязі по фігурі. Граційно зіскочила з мотоциклу, характерним відточеним рухом зняла шолом, розпустила біле волосся і показала миле обличчя з веснянками. Всі були в дикому захваті і лишилися задоволеними, не зважаючи на виписаний штраф за не пристебнуті ремені безпеки. Думаю, не тільки в мене цей епізод зайняв достойне місце в спогадах про Австрійський каякінг.


Далі до нас приєднався автобус з Москви та автобус з Пітера і всі вирушили до Італії в південний Тіроль.


Олена Вострикова


Першим пунктом було місто Мерано. В цьому неспішному містечку ділянка, де тренуються слаломісти знаходиться на природній річці на території ботанічного саду!!! Кемпінг, де зупинялися ми, знаходиться там само. Тінисті алеї, басейни з кольоровими рибами, пальми та кактуси, що ростуть прямо з вертикальних стін. Там було просто дивовижно. Каталися велосипедами по вечірньому Мерано. Перевірили та підтвердили прочитану в каяк-гайдбуку інформацію, що в Італії роблять морозиво, не гірше а ніж вино. Весь час в Італії була шикарна літня спекотна погода. В котрий раз подумав, що туди обов’язково варто повернутися без човнів. Просто гуляти містами, пити вино, їсти морозиво, піцу та пасту. Ще одне місце, у вже і так досить довгому списку «на потім».


Цього року жовті човни особливо популярні


Наш автобус проігнорував змагання King of the Alps і замість того поїхав просто плавати місцевими річками. А потім вирушив до П’ємонту в долину річки Цезія, де зібрано багато класичних Альпійських річок. Рівень води мінявся, але річок і секцій там так багато, що сидіти в таборі не доводилося. Їздили секції, де раніше проходили різні етапи Teva X Games. Були дні коли їздили по 3 круті секції. Ще дуже круто було робити секонд рани, так як секції досить короткі і можна все запам’ятати.



Річка Egua. Класика. Тут раніше проходила командна гонка Teva X Games


Перший поріг на Egua


Перший поріг на Egua


Перший поріг на Egua. Антон Свешніков.

Альпійський крікінг своєрідна та абсолютно унікальна штука. Для сплаву потрібно завжди дуже мало води, іноді 3 куби – це ідеальний рівень. Майже без високих дропів. Перешкоди досить брудні і в абсолютній більшості це boulder rapids. Іноді трапляються сифони. По складності обносів альпійський крікінг в моєму хіт-параді однозначно в топі)) Постійно потрібно бути дуже сконцентрованим уважним та напруженим. Одним подобається такий каякінг, іншим ні. Але в будь-якому випадку це ще один, ні на що не схожий вайтвотер каякінг, який як мінімум варто спробувати.


Класичний альпійський поріг


Артем Тріфонов


На цій ділянці раніше проходила індивідуальна гонка Teva X Games


Альпійський слайд


Альпійський слайд по хорошому рівню води

Далі вирушили в бік місця проведення Eporedia Active Days 2013. Десь за тиждень до початку змагань отримав емейл з інформацією, статусом та оновленнями, що стосувалися змагань. Там було сказано, що через холодну погоду рівень води низький, але очікують на потепління.


До такого швидко звикаєш

Але коли ми приїхали на місце проведення перших етапів на річку Айяс в гірське містечко Понтбосед, то побачили іншу картину: спека та високий рівень води. Там вже готувалися до тренувань та прикатки новозеландці на чолі з братами Саттонами, італійці з Міхелем Рамаццою та інші на той момент не знайомі райдери.


Брати Саттони

Перший погляд на ділянку екстремальної гонки мене, відверто кажучи, налякав. Важко було уявити, що тут доведеться плавати на час. Дистанція являла собою мерів 500 не типових для Альп bedrock порогів чесного class 5, з 4-5 дропами висотою 3-6 метрів як мені здалося. На дистанції кілька бочок, в яких частенько хтось заварювався та вилазив, як на тренуваннях так і під час змагань. Після кількох тренувальних проїздів, стало зрозуміло, що все не так страшно як здавалося з берега. І на тренуваннях, як часто буває, все виходило досить непогано )))


Старт екстремальної гонки


Другий дроп. 15 м після першого.

Ввечері була подача заявок, брифінг та пиво. Все в дуже веселій невимушеній атмосфері зі сміхом, жартами та погрозами «приїхати в Росію і згамати ноги тим, хто не здасть майки-номери після змагань»))) Я одразу уявив ситуацію аналогічну епізоду з фільму ДМБ, коли брати Алієви приїхали в армію по одного з головних героїв))) Цього року заявилося всього 22 чоловіків та 3 дівчат, і з них більше половини з Росії.


#162

Не зважаючи на те, що я подавав попередню заявку, де чітко було вказане ім’я та прізвище, вони все одно зробили в 2 словах 3 помилки))) Але то не важливо. Поганим було те, що до командної гонки допускалися учасники тільки з однієї країни. Мішані команди були по за заліком. Думаю, ви розумієте до чого я веду.

Після перших етапів ми жартома назвали змагання «4 дні страху та приниження за 80 євро» ))


Russian Team

Про розвиток та результати змагань вже багато написано, тому не буду повторювати. Особисто для мене змагання такого рівня зовсім нові, тому я так чи інакше налажав у всіх дисциплінах і став 16 з 22. І повною мірою усвідомлюю відповідальність за таке недостойне представлення країни на таких серйозних змаганнях. Я досить багато прикатував дистанцію, але в спробах допускав помилки, яких жодного разу не допустив на тренуваннях. Думаю, це просто відсутність досвіду участі в таких змаганнях та недостатньо високий клас.


Для декого фініш етапу “King of the Falls” був таким

Варто згадати один короткий епізод, що відбувся в останній день перебування на Айясі. Коли частина учасників вже вирушила до Івреї, міста де на слаломному каналі мали відбутися наступні етапи змагань, ми в кількості 4 вирішили ще раз катнути ділянку екстремальної гонки. Це був вже ледь не 10 проїзд цієї ділянки і я особисто розраховував на швидкий фановий ран щоб потім одразу приєднатися до зборів і теж валити до Івреї. Я навіть одягнув звичайні ганчір’яні шорти без неопрену. Через те, що кілька днів трималася сильна спека, вода в останній день трохи виросла. Це стало помітно на старті та перших двох перешкодах. І от один з учасників заварюється в «знайомій» всім бочці між двома ключовими дропами, запливає, і його вимиває не в улово одразу справа, куди зазвичай вимивало всіх до нього, а на ліво. Тут то і стало зрозуміло чому в попереднього дропа на змаганнях була обов’язкова лінія по правій протоці (єдине місце на дистанції з обов’язковою лінією). Бо в наступному дропі зліва сифон. І от нашого учасника виплюнуло на ліву струю, що мила прямо в сифон. А до нього метрів 10-12 текучої води. Багато в чому завдяки його ж особистій волі та спритності, витягли потерпілого на берег. Човен та весло заштовхали в «звичне» праве улово. Почалася звичайна процедура по збиранню всіх компонентів на одному березі для продовження сплаву. А в мене навіть мотузки не опинилося в човні – я викинув все зайве з човна на час змагань, і мотузку теж, так як страховка від організаторів була на берегах. А ще і шорти без неопрену ))) На щастя все закінчилося добре і без втрат, але могло бути значно гірше. Ситуація серйозна та неприємна, як і урок.


Павовок на слаломному каналі в м. Івреа

Ще раз переконався на скільки круті брати Саттони, здається в них дійсно зовсім інший рівень сприйняття сплаву та води. Крім вже відомих всім райдерів, дуже порадували брати Андрассі зі Словаччини на великих човнах Zet, які замість Director жартома почали називати «бухгалтер».

А ще мені дуже цікаво було поспостерігати за Семом Саттоном. Але не на воді. На змагання він приїхав зі своєю дружиною та маленькою дитиною. Батьків каякерів навіть в російській тусі вже багато. Але тут все було на мій погляд якось по-іншому: молодий, кращий в світі каякер, тато, приїхав на екстремальні змагання з дитиною, якій менше року. І блін зовсім не погано виступив! Сем використовував найменші можливості побути з близькими, всюди: під час переодягання та розминки, між спробами на змаганнях, на брифінгу, під час обідів та паті на змаганнях, та і просто. І це виглядало дуже мило. Вперше я бачив Саттона 2010 року. Відтоді він зовні особливо не змінився, але зараз в моїх очах він виглядає зовсім по-іншому.


Boater Cross

Кілька слів про організацію та організаторів змагань. Хоч учасників було не багато, але це навряд міняє суть. Організація змагань, на мою, думку була ледь не еталонною. Все абсолютно на висоті: вибір річок та дистанцій, постановка трас, старт-фініш, обчислення та оприлюднення результатів, професійна страховка та присутність швидкої. Було ще багато приємних дрібниць, наприклад окрім включених в стартові внески вечерь, протягом дня учасників підгодовували сандвічами та яблуками, роздавали воду та напої. На час змагань надавали безкоштовне проживання (з безкоштовним проживанням в Італії все дуже погано), у кожного учасника був індивідуальний аккаунт для доступу до інтернету. Та інші бонуси. Мене дуже приємно вразила ситуація коли одразу після закінчення одного з етапів я піднімався до нашого табору, поряд зупинилася машина і дівчина в футболці «STAFF» через вікно без слів віддала мені кілька листівок з результатами! А пройшло хвилин 15-20! Всім кого вона зустрічала, роздавала результати, і не вона одна. І завжди листівки з результатами були одразу після фінішів і всюди. Дуже зручно, всі одразу в курсі, як учасники, так і глядачі. Доступність інформації та «helpful» персонал – це більше ніж, дуже важливо. Одразу було зрозуміло, що в організаторів величезний досвід проведення змагань. Головним відповідальним за воду був Франческо – дуже харизматичний і приємний, вже дорослий чоловік. Потім я випадково в інформаційному центрі побачив стосик рекламних листівок каяк-школи та рафтинг тур. фірми з портретом Франческо та написом «teaching since 1983». Все ясно, досвід солідний ))


Жіночий п’єдестал


Чоловічий п’єдестал

Крім каякінгу в програмі Eporedia Active Days було ще багато цікавого, наприклад вуличний аматорський болдерінг, відкритий кубок Італії зі звичайного болдерінгу, BMX, паркур та інше. Все відбувалося або в таборі на каналі, або на вулицях міста. Посеред табору був портативний басейн та проста стіна, де діти під наглядом пробували каякінг та скелелазіння. Вечорами на вулицях було дуже круто та весело. Це було дійсно свято для всіх жителів міста. Ми багато говорили, чому не можна проводити такі заходи в нас.


Жовтий, як Lacoste завжди буде в моді

Не про каякінг. Взагалі все хороше, що розповідають про Італію – правда! Маленькі містечка з вузесенькими безлюдними вуличками, гучні веселі ексцентричні люди, прекрасна природа, гарні гори, безліч річок, замки, римські мости, тепла погода, шикарна кухня, автентичні винні лавки, де можна «в соплі» просто надегустуватися вина. Все так і є.

Далі наш автобус вирушив на північ. Наступним пунктом стала Швейцарія. Подивилися на найвищу в Європі греблю і вирушили плавати на єдину річку з нормальним рівнем води, що була на нашому шляху. Це була Верзасккаі, неймовірно мальовнича річка з прозорою не холодною водою типу дроп+пул. Стояла просто неймовірна спека, був вихідний і всюди по берегах засмагали та купалися люди.


Верзаска - неймовірної краси річка


Не тільки серферами любуються дівчата в бікіні

Води в річці було досить мало і перешкоди були не супер-цікавими, тому щиро хотілося опинитися на місці відпочиваючих ))) І після сплаву ми так і зробили!!! Купили пива та поїхали на велике-велике озеро, купалися, валялися та теревенили. Це було круто! Можливо так спів пало просто, але всім нам здалося, що в Швейцарії дуже багато повних людей, серед яких бувають дуже повні. Так що на дівчат повитріщатися не вийшло зовсім ))) Ще там дуже багато дорогих машин, ну просто дуже багато. Контрастно з рештою побаченої Європи. В Швейцарії ми побули всього один день, але так багато всього встигли!


Амстердам

Амстердам був не зовсім на нашому шляху, але що це був би за євро-тріп без Амстердаму!!! Тому сумнівів щодо заїзду не виникало )) І ніхто не пожалкував! Знову ж таки все, що розповідають про це місто - правда!!! Архітектура центру з нахиленими в різні боки стінами будинків, мільйон каналів, дуже мало машин та просто безліч велосипедів, на ходу та прикованих товстелезними ланцюгами до всього на вулицях.


Велосипедів більше, ніж машин


Ми мали всього один світовий день на Амстердам і тому ясна річ на екскурсії часу не витрачали, натомість спробували оцінити те, чим саме це місто славиться. Кожен отримав, що хотів.


Канали Амтердаму

Єдине місце з попсових, куди я хотів потрапити був музей Ван Гога, до того ж він знаходився зовсім близько до місця нашої дислокації. Але він виявився зачиненим на реконструкцію до кінця року. Амстердам – круте місто. Обов’язково туди ще приїду, але скільки часу доцільно там побути, так щоб без великої шкоди для здоров’я – велике питання)))


Relax в Амстердамському парку

Потім, проїхавши за день по території 5 Європейських країн, ми досягнули Норвегії, ще одного унікального в плані каякінгу місця.


За цю коротку поїздку звичайно ж було зроблено дуже багато висновків та отримано уроків, але всі вони не заслуговують вашої уваги. Єдине, що варто сказати, ця поїздка для мене стала ще одним доказом того, що кожного року варто відвідувати хоча б одне нове для себе місце. Що хороший каякінг є не тільки в Норвегії, Непалі та на Алтаї )) Що, по можливості, варто якомога частіше брати участь в змаганнях найвищого рівня, так як це переносить твій каякінг на вищий рівень сприйняття: сплавлятися по клас 5 і ганятися по клас 5 – дуже різні речі )))


Європа – дивовижна, у всіх розуміннях. Але все ж варто бути чесним з собою і визнати, що трава тут не така зелена, небо не таке блакитне, сонце не таке яскраве, а дівчата не такі гарні, як в …...
Ну, Ви самі знаєте де )))


Travelling is searching for wisdom

Дякую учасникам тріпу та всім, хто зустрічався на шляху за цікаві та насичені пригоди.

Окремо дякую магазину kayaker.ru за підтримку та якісне спорядження.

Фото – Андрій Арсєєв та Антон Свєшніков.