Нещодавно, 27 - 28 вересня, , за сприяння Обласної федерації спортивного туризму України (), з нагоди святкування Дня туризму, організувала в Тернополі змагання - фестиваль Каякер та турнір з канополо. Так склалось, що ті вихідні у мене видались вільними і я вирішив відвідати свою малу Батьківщину, місто, в якому мене знайшла бурхлива вода і повела за собою… так все починалось…
Змагання традиційно проводяться в тернопільському гідропарку “Топільче” на річці Серет з слабенькою, але течією. якісь старі змагання з ТВТ, фото з мережі
Під час змагань панувала дружня атмосфера, аматори ганялись вперемішку з бувалими, а між ними всіма вперто боролись з течією “каченята” Був дуже приємно вражений кількістю дітей на заході - у тернополян росте гідна зміна: Спочатку змагались в дисципліні “слалом” Потім - “каяк-крос” (одночасний старт трьох атлетів на морських, чи то турингових, каяках). В цьому етапі переміг весляр “гладковик” Сергій Кіндзерський, а в загальному заліку він посів 2-ге місце .
Наостанок відбувся най видовищніший, як на мене, етап “Гуцульська гонка”. За умовами дисципліни каякер повинен був з'їхати з гірки в каяку, виконашви в кінці “тюленячий старт”, “взяти” ворота, доплисти до м'ячика в середині автомобільної покришки, що лежить на мілині, вийняти його звідти веслом і ним же або каяком провести м'яч через інші ворота та викинути його на берег. Далі необхідно виконати ескімоський переворот під навішеною над водою надувною “колодою”, не торкнувшись її корпусом, влучити веслом в обруч на березі, без весла доплисти до встромленого в дно канойного весла і уже з ним фінішувати. Не знаю хто це все вигадав, але, і спостерігати за атлетами з берега, і самому брати в цьому участь дуже - дуже весело і цікаво.
(обережно, відео з ВК )
Приємно, що ця подія зібрала досить багато учасників, серед яких був і ветеран тернопільського водного туризму Віктор Суханов а також, один з найбільших сподвижників тернопільського туризму, загалом, та водного, зокрема, батько переможця цих змагань Борис Гора зі своїм Жужиком … ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла
Наступного дня, в неділю, свято туризму в Тернополі продовжилось перегонами на драгонботах
та , в якому і мені пощастило взяти участь та очолити команду зібрану Володею Гороном. В запеклій та безкомпромісній боротьбі наша команда посіла почесне 3-тє місце. Перемогла в турнірі, забивши м'яч в фінальному матчі, після 15-ти хвилин додаткового часу, команді “TURE” (Горон В., Лазаренко А., Мальцев О., Безп’ячук І.), команда веслярів “гладковиків”.
Вельми вдячний організаторам цього свята каякінгу за запрошення і теплий прийом. Впевнений, що у тернопільського каякінгу велике майбутнє! Натомість, дуже прикро, що ми, атлети , не відвідуємо заходи, які організовують наші брати по веслу в Україні.
Цей захід дав можливість моїм батькам та стрийкові зі стрийною побачити, нарешті, каякінг наживо . Дякую їм за підтримку!
Використано фото мого стрийка, команди “TURE” () та з мережі Internet.
Сіли ми в потяг... (так ми колись починали розповіді про свої мандрівки). Автобус.
Водій Чапа, 8 каякерів. 8 сікаяків на даху автобуса. Посмішки на обличчях. 7:30 ранку .
с. Велика Снітинка - річки немає... . Ну... хай буде Дніпро. Українка, перекус, перевдягання, завантаження каяків.
Червона "Катана", державний штандарт, з Богом!
Зустрічний вітер, високі хвилі, зручна посадка - круто!
30 хвилин веслування - щось у мене в каяку хлюпає, хм..., 40 хвилин, от курва, пора зливати воду..., ще через 40 хв - знову... і ще раз... Хух... нарешті зупинка на ночівлю.
Текли всі 3 Катани, але червона найбільше.
В моєму гермомішку колись давно порізали дно, ніяк не доходили руки нормально заклеїти... срібний скотч, а хулє! , але ж нє, скотч виявився нє очєнь - обидва спальники мокрі, одяг для берегу сухий (спальники все взяли на себе ). Завдяки друзям теплий спальник висушили біля вогнища. Дякую! Вночі не змерз .
Десь за годину до фінішу першого дня почало боліти травмоване в Уганді плече, на останніх метрах уже ледве штовхав весло. Рука вище 90 градусів не підіймається, болить навіть в спокої. На ранок біль вщух, до першого гребка . Періодично закидаючись обезболюючим якось догріб до фінішу.
За два дні веслування новим веслом Double Dutch отримав такі мозолі, яких не мав за весь час, що займаюсь каякінгом.
Ось так невдало збіглись обставини...
Незважаючи на це все, мандрівка, як і команда, були чудовими. Із задоволенням поїду в наступну, мабуть...
Літом 2013 року я, все таки, вирішив взимку 2014 полетіти до Уганди аби покататись на легендарних хвилях, проїхати величезні і жахливі пороги, погрітися на сонечку та поласувати екзотичними фруктами. Особливо, зважаючи на дуже ймовірну загрозу затоплення порогів в результаті будівництва чергової греблі ГЕС. Восени було куплено квитки і 8 січня разом з Антоном Федоренко та Олексієм Дудковим я вилетів в бік Ентеббе, аеропорт поруч зі столицею Уганди Кампалою… Африка зустріла нас спекотною погодою з яскравим сонцем.
Ввечері 9-го уже були в чудовому гостинному острівному кемпінгу «Hairy Lemon», де нас зустріли російські друзі , Міха Буров та ін. Поставили намети, повечеряли і решту вечора провели в Chill out.
Наступний день почався з майже проспаного сніданку та хвилі «Club». Катались до обіду, освоюючись та звикаючи до нових плейспотів. Після обіду працює Nile Special, чудова хвиля з, майже постійним заїздом з допомогою мотузки, або зверху, заносячись.
Ввечері вирішили наступного дня їхати секцію порогів «Day 2» - майже все, що залишилось після запуску греблі на порозі «Silver Back». На початок сплаву добираються на «траках» (вантажівки з відкритим кузовом)
або на бода-бодах (мото-таксі) Сплав починається з простенького порогу «Bubugo Falls», який закінчується, майже ідеальною, бочкою «Super Hole»,
де ми, зазвичай, проводили 30 – 90 хв перед тим, як їхати далі. Наступними порогами є, на вибір, “Itanda”,
“Hipoxia”
та “Kalagala”
Того разу ми, в компанії ,
та за його керівництва їхали Ітанду. Домовились плисти без огляду.
Перед початком порогу Андрій провів детальний інструктаж і... ми посипались в поріг хто як міг і на що був спроможний. В результаті, хтось із нас взагалі не зрозумів, що відбулось, хтось частково, а хтось впевнено, дотримуючись запланованої траєкторії, успішно проїхали Ітанду. Емоцій, в результаті, було достатньо на потужний феєрверк.
Далі, між озерами,
є ще три пороги, значно простіших але дуже веселих. З величезними валами, на деяких з них можна файно серфити, великими безпечними бочками. Кожного разу, катаючись цими порогами, у мене захоплювало дух і я отримував неймовірне задоволення, веселився, як дитя.
В кінці секції знаходиться Найл Спешл. Хороший такий бонус для тих, у кого залишились сили та наснага.
Загалом, усе наше перебування в Уганді (на Харі Лємоні) дуже нагадувало мені «день сурка». Кожен день починався приблизно однаково – сніданок і подальше катання на Клабі або виїзд на Дей Ту, залежно від, прийнятого напередодні, рішення, а закінчувався чілаутом, без варіантів! .
І, мені здається, урізноманітнити, якщо тебе не цікавить сафарі, не можливо. Та й, мабуть, не потрібно, бо це таке особливе місце. Маю підозру, що більшість туди за цим і їздить. Було у нас багато днів катання на хвилях (Клаб і Найл). У мене менше, бо сильно смикнув плече в бочці «Кубинець» в Ітанді
і три дні взагалі не катався – читав, байдикував,
насолоджувався природою
і готував харч для друзів.
На Найл, з мотузкою, так і не зміг заїхати, кілька разів заїжджав згори – Найл дійсно неймовірно крутий і він вартий того, щоби до нього їхати!!!
Один з моїх рідкісних заїздів на Nile Special Клаб, хвиля трішки нижче Найлу, теж дуже хороша, зі значно простішим заїздом, але не така крута як Найл. Ще у нашої команди було два виїзди на сплавну секцію. Один з них включав поріг «Overtime» (не складний, технічний і, у випадку помилки, травматично небезпечний (доведено досвідом (десь в середині повісті) та нашої нової фінської знайомої).
Цих два рази ми їздили через поріг «Калагала», що знаходиться під протилежним берегом по відношенню до «Ітанди». Дуже «фановий» та, відносно, безпечний поріг у вигляді чистого високого зливу.
Другий раз ми його їхали лише втрьох, з Комою і Антоном, без зупинки перед і перегляду – було круто! Тоді ж сходили на екскурсію до «Гіпоксії». Поріг вражаючий! Попри те, що, все рівно, вишукував лінію проходження, бажання його їхати не було абсолютно.
Як уже, мабуть, зрозуміло, найбільше мені там подобалось плавати пороги. Вчетверте, в останній день перебування в «Харі Лємоні», я поїхав Дей Ту знову з Пєстєрєвим та його російськими підопічними (без своїх земляків). На прощання ми вирішили знову проїхати Ітанду. Цього разу у мене все вийшло. Їхав відразу за Андрюхою, все чітко: старт з лівої суводі перед «Рампою», «Рампа» без перевороту, сьорф в «Кубинці», виїзд, переворот в якійсь дурнуватій маленькій бочечці, об’їзд по краю «Попільнички» («Ashtray»), переворот на косому валу на краю «Бедплейс» («Bad place») і... поріг пройдено . Далі традиційні фанові пороги і все... катальна частина угандійської мандрівки майже завершена.
Потім був переїзд до іншого кемпінгу, поблизу Джінджі,
участь в першому етапі фестивалю «Big Air Ramp», паті та від’їзд додому.
фото переможниці фотоконкурсу Samantha Willsey
Мандрівка мені дуже-дуже сподобалась, вона справді варта того, щоби подолати хрінову купу кілометрів та витратити таку ж купу грошей. Уганда для мене - це неймовірно фановий сплав величезними та безпечними порогами, круте катання на не менш крутих хвилях, дуже якісна школа фристайлу, за бажання, та повний відпочинок душі, тіла і мізків. Одне з кращих місць для навчанню каякінгу, практично, з нуля!
Чи поїду я туди наступної зими? Ні. Чи поїду я туди ще раз? Не впевнений. Але не тому, що не сподобалось, а тому, що ще так багато невідвіданих місць, тому, що люблю більш динамічні каякерські мандрівки. Люблю часту зміну картинки, різноманітність річок та плейспотів. Але, не зважаючи на це, я в Уганді не сумував!!!
Подкладывая ветки в костер, я обратил внимание на одно из действий готовившего "стол" Шамана. Он вынул из пакета вареное куриное яйцо, превратившееся на сорокаградусном морозе в ледышку, и, почти не глядя, одним ударом ножа расколол его на две равные части. Усевшись, я попытался расколоть пару яиц своим более тяжелым ножом, потом еще тройку ножом Шамана. Ни одно яйцо мне не удалось расколоть ровно и без крошки. Это навело на мысли о какой – то особой сноровке Шамана.
– Ты часто раскалывал так яйца?
– Не припомню. Да ты и не часто их приносишь.
– А как ты научился их так ровно раскалывать?
– Не учился. Придет же такое в голову.
– Но как ты их колешь?
– Смотри. (Шаман небрежно ударил моим ножом уже не поперек, а вдоль по последнему целому яйцу, которое раскололось на две равные половинки.)
– В чем секрет?
– У нас разные действия.
– В чем разница?
– Когда действую я, я действую целиком. А ты – частями.
– Какими частями?
– Например, одна часть тебя не уверена, что ты справишься с яйцом, другая думает, что и колотые яйца на морозе не пропадут, третья - вообще в Магадане с проблемами твоих собственных яиц.
– Но мои действия могут быть более комплексными, чем твои ситуативные.
– Твои действия могут быть только более размазанными. Например, вместо точного удара по яйцу ты истерично ударяешь по пальцам. Такая размазня делает человека немощным и старым.
– Что мне делать, чтобы научиться действовать как ты?
– Не имеет значения. Можешь, например, колоть яйца. Главное: когда колешь яйца – коли яйца, а не лови ворон.
– Но как?
– Начни это.
– Что ты говорил о "жестокой борьбе за существование"?
– Ну, в столь суровых условиях нужно бороться за выживание.
– Имей в виду: как только начнешь бороться – это первый шаг к смерти.
– А не бороться, так сразу замерзать?
– Не бороться и не замерзать. Просто действовать в гармонии с окружающим миром.
– Как?
– Не противопоставлять себя Природе, даже не думать об этом. Природа всегда тебя победит.
– Но без напряжения сил не обойтись.
– Обойтись. Старайся делать то, что нужно, "по течению" дня, часа, мига.
– Но как?
– Начни, старайся чувствовать и поймешь.
– Большинство болезней присходит из – за рассинхронизации человека с его миром. Танец и песни с бубном помогают человеку снова синхронизироваться.
– Никогда такого не слышал. А как же вирусы, бактерии?
– Вирусы, бактерии, психосоматика – материальные проявления потери гармонии с миром.
– Как они передают опыт?
– В смысле?
– Ну, они не умеют считать, нет чертежей. Как строят такие байдары?
– Решают построить и строят, глядя на другие байдары.
– То есть даже мастеров специальных нет?
– Главное – не умение, а целеполагание.
– Это, наверное, специфика их культуры?
– Любой культуры.
– Ну, у нас судна не построишь на одном намерении.
– Кто Кузьма по образованию?
– По – моему, бывший артиллерист.
– А Вовчик?
– Радиоинженер.
– А Генка?
– Понял. Среди них нет ни одного судостроителя.
– А как они построили свое судно?
– Сам видел. Резали заброшенный флот и варили свое прямо на песке.
– Хорошее?
– Сносное, наверное, хорошее.
– Не лукавь. Судно отличное. Лучше заводских. Раньше их называли беспроектными, а сейчас рыбнадзор и погранцы называют беспредельными из – за ходовых и штормовых качеств. Ну и как они его сделали?
– Действительно. Не задумывался.
– Говорю тебе: у них была цель, и они начали действовать. Остальное – приложилось.
– Что мне делать, чтобы быть здоровым?
– Первое – не делай излишнего.
...
– Все – таки, что второе?
– Нужно, чтобы была энергия жизни.
– Где ее взять?
– Взаимная, сильная любовь.
...
– То есть люди, которые не любили взаимно, не смогут жить долго?
– Если они не пережили взаимной любви, у них не будет мужества нагонять волну своей жизни.
– Достаточно такого мужества?
– Его достаточно, чтобы учиться.
– Всем надо рекомендовать любовь?
– Любовь нельзя рекомендовать. Многие инстинктивно избегают любви, потому что она их покалечит или убьет.
– То есть мужество есть еще до любви?
– Ты же учился больше двадцати лет, прожил полжизни в Москве. Ты забрался холодной зимой в это место, чтобы спрашивать меня о любви? (Смеется.)
– А зачем еще стоило сюда забираться? (Смеемся оба.)
– Это – как в твоей науке о способностях. Задатки мужества и игры есть, но развиться они могут только в любви.
– Кто учит нагонять волну своей жизни?
– Человек учится сам.
– С чего начинать?
– Добейся чего-нибудь в жизни и откажись от этого.
– Начинать с асоциальности?
– Асоциальны те, кто не любил и не может ничего добиться. Беглецы от общества. Какое мужество у беглеца?
– Нужно сделать карьеру, добиться признания?
– Не обязательно. Но чтобы твердо знать, что ты – не беглец от общества, желательно.
– Но потом практически невозможно отказаться.
– Еще невозможнее, чем ты думаешь. Нужно отказаться еще и от себя, добившегося успеха.
– Как же жить, отказавшись от себя?
– Не от себя, а от надувшегося от успехов. Только тогда ты и будешь сам, истинный.
– Другого пути нет?
– Если ты не откажешься, то будешь очень социальным. И не позволишь себе нарушать социальное правило о сроках жизни.
– Этого достаточно для долголетия?
– Нет.
– Много еще условий?
– Нужно жить по сердцу.
– А еще?
– Нужно творить свою жизнь.
– Не понимаю.
– Начни с того, что в твоей жизни должно быть творчество.
Далі буде...
– Ты не видел сериал "Горец"?
– Нет. Почему ты спросил?
– Там главный герой бессмертен. Он живет с девушками и совершает подвиги.
– Это – подростковые мечты. Если бы кто-нибудь жил действительно долго, он бы не вмешивался в эту суету.
Сначала я думал, что здоровье Шамана во многом обусловлено его жизнью в экологически чистых условиях и натуральными, "без химии" продуктами. Последующие наблюдения заставили в этом усомниться. Например, когда мы выпивали с браконьерами, Шаман не пропускал ни одной и закусывал со всеми даже весьма сомнительными консервами. В холодные дни он спал вместе со всеми в трюме возле чадящей "«дэски», хотя я спать там не мог и предпочитал мерзнуть наверху.
– Ты засоряешь организм парами солярки.
– Организм сам очистится.
– Не лучше ли жить по – возможности в экологически чистых условиях.
– Лучше в меру.
– Экологическая чистота в меру?
– Человек не может вечно отгораживаться от мира. Мир все равно прорвется.
– Если будет развиваться экологическое сознание…
– Чепуха. Чтобы быть жизнеспособным, нужно приспосабливаться к любой среде.
– И пусть все засоряется?
– Нужно одновременно и пытаться сохранять среду, и изменяться вместе с ней. Любое одиночное направление проигрышно.
Почему время идти по грибы "настало"?
– Все имеет свой ритм, надо его чувствовать.
– Вчера мы не собрали бы грибов?
– Собрали бы меньше и с затруднениями.
– То есть результата все же можно добиться и не чувствуя ритма, если приложить больше энергии?
– Далеко не всегда.
– Почему?
– Помнишь задачку? Одна женщина может родить за девять месяцев. За какое время могут родить девять женщин?
– В жизни человека много ритмов, которые нельзя обойти?
– Много. Не знаю всех.
– Что будет при искусственном ускорении этих ритмов?
– Простое разрушение. Многие люди так и разрушают сами свои дела, отношения, здоровье.
– Но социум часто заставляет человека ускоряться.
– Поэтому многие долгожители живут не в ритме социума.
– Человек стареет и разрушается от искусственного ускорения?
– Человек стареет оттого, что не изменяется вслед за изменением ритмов и отношений окружающего мира. Рассогласование ведет к дисгармонии, а она – к разрушению.
– Ты просил рассказывать тебе практики долголетия. Вот одна из них: обувайся стоя.
– Но мне удобнее сидя.
– Сейчас ты изредка садишься на табуретку, чтобы зашнуровать ботинки, через год у тебя будет специальная табуретка для этого, через два – еще и скамеечка рядом с табуреткой, чтобы меньше наклоняться. К семидесяти ты вообще не сможешь обуваться самостоятельно.
– Согласен. (Я встал и обувался нагнувшись.) Но это не такая уж и практика долголетия.
– Именно тысяча таких мелочей и является практикой долголетия.
Ось уже другу ніч, майже другу, бо попередньої було години дві – три, як вдома... Не спиться знову... Мабуть, все таки, мій дім – це розкинутий в наметі, або просто на траві чи асфальті, килимок зі спальником десь на узбіччі дороги чи березі річки. Бо там я засинаю дуже швидко, інколи бачу чудові кольорові сни і з величезним задоволенням прокидаюсь в очікуванні нових пригод .
Чотири дні тому я ще катався річкою Шоа в Норвегії, секція Амот, така бажана після першого побачення в перші дні мандрівки Норвегією, в яку любязно мене запросив Антон. Лєна: « Альона казала, що вони мочканули цю секцію за десять хвилин – дуже цікава і вам варто її пройти...». Дуже... дуже хотілося там поплавати...
Польща... відносно дешеві і досить якісні продукти... Ночівля на березі Вісли... Сотні кілометрів платних автомагістралей... іноді платні туалети... Декатлон і IKEA(ледь не втратили Лєну... ) на зворотньому шляху... Німеччина... чотири годни автостради і ми на паромі (дешеве пиво ) Засніц – Треллеборг через протоку Хамрарне в Балтійському морі в Швецію після ретельної перевірки з собакою... Швеція... Ночівля на паркінгу в Мальме... купання в тій же протоці поруч з мостом, що з’єднує Швецію (Мальме) і Данію (Копенгаген)... Норвегія...
[IMG]
Аста, колір води, як в карельських річках, розкатка... весело, не складно, цікаво... Періодично зрізи, за якими не видно, що далі... добре, що Антон перший – повністю йому довіряю і не люблю ходити на огляди перешкод . Віталік молодець!
Сетнінга – приємний «медіум крікінг» і кілометри мілководного каменепопінгу. Віталік – молодець!
Викат Хіри – Віталік – МОЛОДЕЦЬ!!! ШОА!!! Річка, яка справді заслуговує почесного місця серед норвезьких річок... Каньйонна частина дуже сподобалась... Віталік знову молодець. “Play Run” теж приніс багато задоволення але й достатньо негативу і тренування терпіння через одного одноразового учасника сплаву... Фінальний поріг з величезним котлом – це щось! – Лєна з мосту жестами: «фігачте далі!», пропливаю метрів 30 і... о, жах!!! Твою ...!!! Проїжджаю праворуч язиком, який ледь-ледь оминає котел, трішки його, котел, чіпаю і виходжу на кормовій свічці. Показую Віталіку і Антону куди гребти. Віталік слухається, недогрібає до язика і валиться в саму пащу котла... Антон, вчасно все розгледівши, безпечно обїжджає котел ліворуч (о-о ). В цей час Віталік виконує обовязкову програму змагань з фристайлу на сплавному каяку і гордо його покидає... З далеку доносяться слова Антона: «Арій, ти чмирдяй! Який напрямок руху ти вказав?!?!» (в кінці звучав колоритний кацапський мат ). Рятувальні роботи... Віталік (знову молодець) і спорядження цілі і неушкоджені!!!
Я дуже полюбив цю річку. Наступного разу знову дуже хочу її покатати. Всі секції!
Перлина мандрівки – Ула!!!
«Тріпл дроп» - потрійний водоспад – 7, 4 і 8 метрів, здається... а далі... не дай боже ... Починали дивитися з низу... ледь не вкакався через те, що подумав, що те, що побачив треба буде стрибати . Виявилось, що не треба . Три вдоспади, вважаються навчальними, виявились не такими уже й страшними... Слайд...
Ось тут було справді страшнувато, але уважно все проглянувши, впевнився, що зможу... і зміг . Антон теж. А от Лєна не захотіла. Проїхали вдвох слайд, далі приєдналась Лєна, трішки маловодного крикінгу, кілька не високих водоспадів і, нарешті, довгоочікуваний потрійний водоспад. Всі проїхали успішно! Це був день подвигів і героїв !!!
Острі!!! Дівоча секція! Багато води, високі вали, великі і пухнасті бочки – 2 км нон стоп! Перший заплив Віталіка (все одно молодець!). Тривалі рятувальні роботи... Водоспад Данфос (є така фірма – чим вона займається?). Їздили тричі практично всіма можливими траєкторіями, варились в котлі під ним, пронирювали один під одним, другий заплив Віталіка... коротше, розважались як тільки могли... Катання на «Євровейві» - рівень води сильно виріс і захід на хвилю став дуже не тривіальним, та й сама хвиля мотлошила і жбурляла як і куди хотіла, що найменше, мене ...
Наступний день був відпочинковим: огляд неймовірно гарних пейзажів, височенних непрохідних (мабуть ) водоспадів, купання в високогірному озері, фьорд!!! – паром через фьорд – фьорд!!!... неймовірно довгий (200 км!!!) пошук місця для ночівлі і, на жаль, не купання в фьорді . На мене фьорди справили величезне враження!!!
(... а за вікном, курррва...., дощщщщ... і не спится...)
Валдола... знайомство з негром-каякером, чавкаючим і сьорбаючим кавун в автобусі... чудові пейзажі... цікавий крикінг, заплив Віталіка... власник кемпінгу, сука, фашист ...
Олесунн, екскурсія містом, ночівля на стоянці на березі Норвезького моря, рибалка, купання, акваріум...
Верхня Раума... одна з річок, що найбільше сподобалась, і не тільки мені, з гарними і не простими порогами, що найменше, для мене. Тут я виліз... . Після зливу в другому порозі заїхав в суводь, яка нижче струї і ззаду підперта бочкою – «...ну нє шмогла, нє шмогла...» . Дуже гарний і стрьомний, в своїй заключній частині, повністю обнесений нами водоспадний поріг «міні хука фолс» - ми ще до нього обовязково повернемось ...
Йорі чи Жорі (Jori), ми її називали Жора ... 11 кілометрів нон стоп досить круто падаючої слаломної повноводної «порого-шивери» з крутими поворотами – дуже-дуже сподобалась ... фінішний слайд з родео бочками, викат Віталіка, його заключний заплив, феєричні рятувальні роботи... вдруге дивом врятоване весло і розкрита на носі Піранья Бьорн...
«Повернення додому» - Шоа!!! Лєна, посилаючись на покалічний пальчик і ще на щось, відмовляється від завершального подвигу – проходження секції Амот і, навіть катання «плей рану». Стартуємо з Антоном в кількох кілометрах вище «play run», просто з табору, не зупиняючись, іноді серфлячи на валах, швиденько проходимо «плей ран», об’їжджаємо ліворуч фінальний котел... фітнес на прогоні до Амоту і... майже несподівано мочимо західний його поріг, що трішки вище каяк кемпінгу і слаломної траси, проїжджаємо пороги траси, не звертаючи уваги на ворота і... ось вони, ключові пороги Амоту – величезна бочара під автомобільним мостом – проїжджаємо праворуч язиком – Антон чудово, а я не дуже – лягаю через корму в кінці бочки, промиваюсь, встаю... далі шаленна кипляча струя затиснена між стінками каньойну – проїжджаємо добре і... фінальний величезний котел з язиком по треку праворуч – Антон мочить носові піруети, а я банально і не цікаво просто проїжджаю – «хоп – хоп, порог пройдєн!». Ще один подвиг. Радісні і щасливі завершаємо сплавну частину мандрівки...
Далі три дні автотуризму знову через три країни до Батьківщини..., і звичайно ж, не без пригод ...
Підсумовуючи, хочу сказати, Вам, мої любі..., і не дуже... , друзі – в Норвегію обов’язково треба їхати всім!!! Ви там, однозначно, знайдете щось для себе! І це набагато простіше, ніж Ви собі думаєте!!!
Величезне дякую організатору мандрівки, Федоренку Антону і її учасникам, зокрема Танюші за постійну транспортну, посмішкову, енергійну, харчову та інші підтримки, Оленці за чудово продуману логістику, катання непростих секцій, вчасний, іноді , під’йом і Віталіку за особисті подвиги, вечірні бесіди, катання і всім разом за те, що були і взяли!
Нещодавно в з'явився новий човен для ігрового сплаву Liquidlogic Freeride 57.
Під час роботи на мені випала нагода покататись на цьому ігровику, у зв'язку з чим хочу поділитись своїми враженнями.
Перше, що хочеться зауважити - це незмінний компанії , який виправдано отримав народну назву “диван” . Не зважаючи на більші розміри ніж у сучасних “родейників” його маса практично така ж - 14 кг, що дозволяє, не особливо напружуючись, носити човен до “плей-споту” і назад.
Довжина “” в комплектації “57” - 198 см, ширина - 65 см, об’єм - 216 л. Призначений для райдера масою від 63,5 до 99,8 кг.
Тепер про враження і відчуття. Сидіти дуже зручно за рахунок уже згаданого аутфітингу, а також достатнього об'єму в носі (зручний упор) та в районі колін. У мене в малих або незручних човнах досить швидко затікають ноги, в цьому ж випадку дискомфорт від затікання почався через хвилин 40-50 катання, а це показник! .
За рахунок загостреної та сильно закаяченої форми носа легко стає на носову свічку, що значно спрощує виконання ігрових та фрістайлових елементів. Носова свічка у мене не дуже виходила, але це, мабуть проблема “прокладки”, а не форми човна . Завдяки наявності ребер на дні та, майже, двометровій довжині легко розвиває, необхідну для ігрового сплаву, швидкість. Досить стабільний на кренах та легко повертається у вихідне положення після оверкілю, що дасть змогу початківцям швидко відчути максимум задоволення від гри з білою водою.
Тест-драйв:
Загрузка плеера
Отож, підсумовуючи, скажу, що отримав масу задоволення від сплаву на Liquidlogic Freeride, чого і Вам бажаю! . Катайтесь на кольорових човниках та отримуйте задоволення!
Цього літа значна частина клубу їздила на Алтай за новими враженнями і навиками зі сплаву по бурхливій воді у складі .
Звичайно ж, майже у всіх стояло питання сплавного спорядження і, на якомусь з тренувань на , директор клубу, Антон Федоренко, запропонував затестити від на алтайських річках. Зрозуміло, що я без вагань погодився, бо інакше довелось би сплавлятись в шортах.
Перше тестування я провів на базі в комбінації з різними сплавними куртками в каяку і без. Залишився повністю задоволеним. При ходьбі по воді, при глибині до коліна, вода взагалі не потрапляла в середину, глибше – буквально трішечки затікало. При тривалому плаванні, теж саме, коли ходив по пояс в воді.
Отже, правильне рішення прийнято і ось прийшов час тестування в «бойових» умовах. Перша річка – Урсул. Сплав не надто тривалий, досить цікавий порогами з оглядом першого з них. Сидіти в каяку в штанах зручно – ніде не тисне і не сковує і, не зважаючи на холодну воду, тепло. Ходити берегом – теж саме і, хоч погода була сонячною і досить теплою, жарко не було.
Далі була Сумульта, півтора денний автономний сплав (близько 30 км щодня). Враження від штанів, знову ж таки, позитивні. Єдине що трішки бентежило, це те, що при тривалому сидінні в каяку, почали дещо промокати (не критично) в районі сідниць, та потім, при спілкуванні з іншими каякерами, з’ясувалось, що це проблема майже усіх, в тому числі дорогих буржуйських, сухих штанів і навіть сухих костюмів.
При проходженні верхнього Мажойського каскаду річки Чуя знову залишився повністю задоволеним, як самим сплавом, так і штанами .
Оскільки погода була доволі теплою, особливої потреби сплавлятись в штанах не було, тому далі катався в шортах. Запливати (проходити пороги без каяка) в цих штанах не довелось, та думаю, що і в цьому випадку вони б показали себе з ліпшого боку.
Підсумовуючи, вкажу основні позитиви: - Високий неопреновий тубус – тепло і дозволяє щільно поєднати штани з курткою.
- Неопренові манжети з гумовим, чи то латексним, нанесенням щільно прилягають до ніг і запобігають потраплянню води в середину.
- Анатомічний крій дозволяє комфортно себе почувати як в каяку, так і при ходьбі берегом.
- Усилення найуразливіших місць (сідниці, коліна) надають їм довговічності.
- Наявність напівсухої кишені для дрібниць.
Є лише одна рекомендація щодо вдосконалення – вшити замочок в області паху для зручності справляння природної потреби, бо дуже не хочеться майже повністю роздягатись при виникненні такої . Ото ж, дуже рекомендую!!! Як на мене, пристойна якість за досить демократичну ціну.
P.S. Велика подяка фірмі ORDANA за надання спорядження і Антону Федоренко за сприянні в цьому.
Майже завжди, коли повертаюсь з якоїсь мандрівки, не має значення, чи то було 1 - 2 дні чи два тижні, є відчуття якогось відчуження від міста (вулиці, асфальт, бетон, люди...) і звичного…
Цього разу, разом із друзями, я побував в каякерській мандрівці на Алтаї. Це було неперевершено – річки на будь-який смак та різний рівень підготовки, вельми дружня атмосфера, безліч людей, які спочатку були чужими та стали файними товаришами і, безперечно, неймовірно гарна природа. А чого лишень варта сама зустріч з близькими друзями Андрюхою та Альоною, які на той час уже зо три місяці катались азійськими річками!!! Так, ледь не забув, чудова організація мандрівки Васею Порсевим та командою RiverZoo. Усе це разом створило незабутні враження.
Цитуючи, уже ставший класикою фільм, це все справді «серфануло мій мозок». І справді, по приїзді, я деякий час, кілька днів, був дещо «неадекватним», тобто було якось сумновато-сірувато-індеферентно (не знаю як правильно описати цей стан). На щастя, таке відчуття було лише тоді, коли поруч не було гарних друзів, за якими досить таки скучив за час мандрівки.
Так, там можна вимкнути мозок, там можна забути про всі проблеми, там можна взагалі ні про що недумати, а лишень насолоджуватись красою природи, безтурботністю життя, вільним та безпосереднім спілкуванням з близькими за духом людьми і… катанням…, катанням…, катанням.
А тепер, повертаючись до свого депресивно-пофігістського стану по поверненні, можу із впевненістю сказати, що викликаний він був не стільки безтурботністю перебування там, не можливістю «тваринного життя» і ніпрощонепереймання, скільки можливістю безперервного і різноманітного катання, майже постійним ростом власного рівня, а також постійним відчуттям щастя і ейфорії, швидше за все зумовленими все тим же катанням J.
Та не варто цим особливо перейматись… Перефразовуючи класика – попереду нові шляхи, нові ПОРОГИ;) і що би там не було, а ми того варті!!!
Нещодавно перейшов на зимовий режим тренувань і наразі . Минуле заняття виявилось для мене досить продуктивним, я так вважаю. У мене нарешті вийшов повноцінний картвіл і навіть два підряд, чому я був дуже радий. Ще мені сподобався родео-човен від Zelezny.
Щойно, копирсаючись в архіві робочої пошти, знайшов ось такий от лист:
"Anton Fedorenko" <rovniykil@ukr.net> 04.07.2008 12:54 Кому
Сашко <O.Leshchuk@vab.ua>
Копия
fedorenko@4storony.kiev.ua
Тема
Re: Спортивный клуб водного туризма «4 стороны »: 30.06.2008
Добрый день!
80953263621
Дудков Алексей
--- Исходное сообщение --- От кого: Сашко <O.Leshchuk@vab.ua> Кому: fedorenko@4storony.kiev.ua Дата: 3 июля, 09:11:04 Тема: Спортивный клуб водного туризма «4 стороны »: 30.06.2008
Это сообщение отправлено с сайта . Автор сообщения: Сашко <O.Leshchuk@vab.ua>
Доброго дня! 30.06.2008 у тамбурі потягу №98 "Галичина" познайомився з інструктором Вашого клубу Олексієм та, на жаль, випадково видалив його № телефону. Дуже б хотів відновити контакт. Наперед вдячний за допомогу!
18.06.2010 Команда в складі 4 учасників: ALHIM, Міша, Лєна і я вирушили легковим VW Міші на ХБ (рідненький Антобус не встиг вийти з "автошпиталю" ). В саду ХБ до нас приєднався один, найближчим часом екс харківський, засрланець .
14-16.05.2010 я перебував в с. Тівдія, республіка Карелія, РФ.
Саме там на чудовій хвилі річки Тівдійка 15 травня проходили змагання Тівдія Фрістайл 2010, які, в той же час, є 2-м етапом Кубка Росії з фрістайлу на бурхливій воді.
Знаю, що дехто чекає кілька слів від мене про події минулих вихідних. Мовчав, бо мав потребу трішки відпочити, відійти та осмислити все те, що відбулося, а відбулося, для мене однозначно, досить багато. Зараз намагаюсь це все якось, більш - менш зрозуміло, описати...
(Так, я нічого не переплутав, саме в такій послідовності ) Довгі збори на автовокзалі Видубичі, з не менш довгою чергою пасажирів на родеоАнтобус *Кома, сюди вставиш те фото*, не така вже й тривала, дорога привели нас у славетне тисячолітнє місто Богуслав. Побачивши пороги та рівень води в р. Рось, ми трішки офігіли дуже зраділи. *Карачай ФОТО* Подрочили, як завжди, перекусили, завдяки старанням Коми, смачненькою картопелькою «в мундирах» з сальцем і почали перевдягатись. Поки Антон переганяв Антобус в Хохітву (фініш родео сплаву) ми тренували буф.
.
- обидва спальники мокрі, одяг для берегу сухий (спальники все взяли на себе 
. Виявилось, що не треба 
). В саду ХБ до нас приєднався один, найближчим часом екс харківський, зас
