« - Сало є? – Є-Є-Є! Пиво є? – Є-Є-Є! – Чуваки, ВСЬО ЧЬОТКО!!!» © Сергій Кузьмінський

Майже завжди, коли повертаюсь з якоїсь мандрівки, не має значення, чи то було 1 - 2 дні чи два тижні, є відчуття якогось відчуження від міста (вулиці, асфальт, бетон, люди...) і звичного…
Цього разу, разом із друзями, я побував в каякерській мандрівці на Алтаї. Це було неперевершено – річки на будь-який смак та різний рівень підготовки, вельми дружня атмосфера, безліч людей, які спочатку були чужими та стали файними товаришами і, безперечно, неймовірно гарна природа. А чого лишень варта сама зустріч з близькими друзями Андрюхою та Альоною, які на той час уже зо три місяці катались азійськими річками!!! Так, ледь не забув, чудова організація мандрівки Васею Порсевим та командою RiverZoo. Усе це разом створило незабутні враження.
Цитуючи, уже ставший класикою фільм, це все справді «серфануло мій мозок». І справді, по приїзді, я деякий час, кілька днів, був дещо «неадекватним», тобто було якось сумновато-сірувато-індеферентно (не знаю як правильно описати цей стан). На щастя, таке відчуття було лише тоді, коли поруч не було гарних друзів, за якими досить таки скучив за час мандрівки.
Так, там можна вимкнути мозок, там можна забути про всі проблеми, там можна взагалі ні про що недумати, а лишень насолоджуватись красою природи, безтурботністю життя, вільним та безпосереднім спілкуванням з близькими за духом людьми і… катанням…, катанням…, катанням.
А тепер, повертаючись до свого депресивно-пофігістського стану по поверненні, можу із впевненістю сказати, що викликаний він був не стільки безтурботністю перебування там, не можливістю «тваринного життя» і ніпрощонепереймання, скільки можливістю безперервного і різноманітного катання, майже постійним ростом власного рівня, а також постійним відчуттям щастя і ейфорії, швидше за все зумовленими все тим же катанням J.
Та не варто цим особливо перейматись… Перефразовуючи класика – попереду нові шляхи, нові ПОРОГИ;) і що би там не було, а ми того варті!!!