Літом 2013 року я, все таки, вирішив взимку 2014 полетіти до Уганди аби покататись на легендарних хвилях, проїхати величезні і жахливі пороги, погрітися на сонечку та поласувати екзотичними фруктами. Особливо, зважаючи на дуже ймовірну загрозу затоплення порогів в результаті будівництва чергової греблі ГЕС. Восени було куплено квитки і 8 січня разом з Антоном Федоренко та Олексієм Дудковим я вилетів в бік Ентеббе, аеропорт поруч зі столицею Уганди Кампалою… Африка зустріла нас спекотною
погодою з яскравим сонцем.
Ввечері 9-го уже були в чудовому гостинному острівному кемпінгу «Hairy Lemon», де нас зустріли російські друзі , Міха Буров та ін. Поставили намети, повечеряли і решту вечора провели в Chill out.
Наступний день почався з майже проспаного сніданку та хвилі «Club». Катались до обіду, освоюючись та звикаючи до нових плейспотів. Після обіду працює Nile Special, чудова хвиля з, майже постійним заїздом з допомогою мотузки, або зверху, заносячись.
Ввечері вирішили наступного дня їхати секцію порогів «Day 2» - майже все, що залишилось після запуску греблі на порозі «Silver Back». На початок сплаву добираються на «траках» (вантажівки з відкритим кузовом)
або на бода-бодах (мото-таксі)
Сплав починається з простенького порогу «Bubugo Falls», який закінчується, майже ідеальною, бочкою «Super Hole»,
де ми, зазвичай, проводили 30 – 90 хв перед тим, як їхати далі. Наступними порогами є, на вибір, “Itanda”,
“Hipoxia”
та “Kalagala”
Того разу ми, в компанії ,
та за його керівництва їхали Ітанду. Домовились плисти без огляду.
Перед початком порогу Андрій провів детальний інструктаж і... ми посипались в поріг хто як міг і на що був спроможний.
В результаті, хтось із нас взагалі не зрозумів, що відбулось, хтось частково, а хтось впевнено, дотримуючись запланованої траєкторії, успішно проїхали
Ітанду.
Емоцій, в результаті, було достатньо на потужний феєрверк.
Далі, між озерами,
є ще три пороги, значно простіших але дуже веселих. З величезними валами, на деяких з них можна файно серфити, великими безпечними бочками.
Кожного разу, катаючись цими порогами, у мене захоплювало дух і я отримував неймовірне задоволення, веселився, як дитя.
В кінці секції знаходиться Найл Спешл. Хороший такий бонус для тих, у кого залишились сили та наснага.
Загалом, усе наше перебування в Уганді (на Харі Лємоні) дуже нагадувало мені «день сурка». Кожен день починався приблизно однаково – сніданок і подальше катання на Клабі або виїзд на Дей Ту, залежно від, прийнятого напередодні, рішення, а закінчувався чілаутом, без варіантів!
.
І, мені здається, урізноманітнити, якщо тебе не цікавить сафарі, не можливо. Та й, мабуть, не потрібно, бо це таке особливе місце. Маю підозру, що більшість туди за цим і їздить. Було у нас багато днів катання на хвилях (Клаб і Найл). У мене менше, бо сильно смикнув плече в бочці «Кубинець» в Ітанді
і три дні взагалі не катався – читав, байдикував,
насолоджувався природою
і готував харч для друзів.
На Найл, з мотузкою, так і не зміг заїхати, кілька разів заїжджав згори – Найл дійсно неймовірно крутий і він вартий того, щоби до нього їхати!!!
Один з моїх рідкісних заїздів на Nile Special
Клаб, хвиля трішки нижче Найлу, теж дуже хороша, зі значно простішим заїздом, але не така крута як Найл.
Ще у нашої команди було два виїзди на сплавну секцію.
Один з них включав поріг «Overtime» (не складний, технічний і, у випадку помилки, травматично небезпечний (доведено досвідом (десь в середині повісті) та нашої нової фінської знайомої).
Цих два рази ми їздили через поріг «Калагала», що знаходиться під протилежним берегом по відношенню до «Ітанди». Дуже «фановий» та, відносно, безпечний поріг у вигляді чистого високого зливу.
Другий раз ми його їхали лише втрьох, з Комою і Антоном, без зупинки перед і перегляду – було круто! Тоді ж сходили на екскурсію до «Гіпоксії». Поріг вражаючий! Попри те, що, все рівно, вишукував лінію проходження, бажання його їхати не було абсолютно.
Як уже, мабуть, зрозуміло, найбільше мені там подобалось плавати пороги. Вчетверте, в останній день перебування в «Харі Лємоні», я поїхав Дей Ту знову з Пєстєрєвим та його російськими підопічними
(без своїх земляків). На прощання ми вирішили знову проїхати Ітанду. Цього разу у мене все вийшло. Їхав відразу за Андрюхою, все чітко: старт з лівої суводі перед «Рампою», «Рампа» без перевороту, сьорф в «Кубинці», виїзд, переворот в якійсь дурнуватій маленькій бочечці, об’їзд по краю «Попільнички» («Ashtray»), переворот на косому валу на краю «Бедплейс» («Bad place») і... поріг пройдено
. Далі традиційні фанові пороги і все... катальна частина угандійської мандрівки майже завершена.
Потім був переїзд до іншого кемпінгу, поблизу Джінджі,
участь в першому етапі фестивалю «Big Air Ramp», паті та від’їзд додому.
фото переможниці фотоконкурсу Samantha Willsey
Мандрівка мені дуже-дуже сподобалась, вона справді варта того, щоби подолати хрінову купу кілометрів та витратити таку ж купу грошей.
Уганда для мене - це неймовірно фановий сплав величезними та безпечними порогами, круте катання на не менш крутих хвилях, дуже якісна школа фристайлу, за бажання, та повний відпочинок душі, тіла і мізків.
Одне з кращих місць для навчанню каякінгу, практично, з нуля!
Чи поїду я туди наступної зими? Ні. Чи поїду я туди ще раз? Не впевнений.
Але не тому, що не сподобалось, а тому, що ще так багато невідвіданих місць, тому, що люблю більш динамічні каякерські мандрівки.
Люблю часту зміну картинки, різноманітність річок та плейспотів. Але, не зважаючи на це, я в Уганді не сумував!!!
Круто!