4 дня отличного отдыха на Черном Черемоше

Мой очередной первый раз, и сегодня это Чёрный Черемош)
Начну с конца. Главные выводы которые я сделала:
1) Держи дистанцию!
2) Держи весло крепко!
3) Тот кто едет перед тобой не всегда едет правильно!
4) Нельзя боятся воды

Доехали мы отлично. Проводник душка – ничего ему не нужно, всё у него хорошо))) Разве что Маша практически на ходу запрыгнула в поезд. Пообщались, поиграли в Алтайскую игру – удивили кого-то что «пельмени» и «соблазнение» - это не персонаж)))
Приехали в Ивано-Франковск в 5 утра, погрузились в автобусы и поехали. Лагерь конечно большой - палаток 20 точно было! Есть умывальнички, туалеты, беседки, электричество, в нескольких местах развешана программа тура, гамаки висят, вокруг сосны, речка шумит… просто идеально!
JrHFOqdCBjk.jpgVKdziyAKBEE.jpg


Уровень воды был оптимальный, что собственно дало лично мне возможность получить массу эмоций и опыта. Конечно американских горок было не много, но зато мы отлично натренировали заходить в улова, держать крен на камень, ну и конечно с него «спрыгивать» после того как застрял – это довольно весёлое занятие.
Ещё, учитывая что воды в некоторых местах практически нет и тебя несёт по такой себе тёрочке, я осознала насколько важно держать весло крепко. В теории я конечно знала это давно, но вот тут то я почувствовала это вживую: ударяешься веслом чуть-чуть об камень, оно немного проворачивается в руке и всё! Ты уже не можешь нормально грести! А учитывая что река тебя несёт и нужно срочно повернуть – это вызывает большие проблемы – несомненно я быстро его провернула обратно, но я пропустила целых два нормальных гребка, а они могли быть решающими.. Итого теория ничто без практики, как минимум для таких чайников как я))).
И ещё одна штука – боятся воды - плыву я в себе плыву по бурной воде, и тут брызги летят мне в лицо… и что я делаю? не только зажмуриваюсь на пару секунд, а ещё и отворачиваюсь! Гениально! мне прямая дорога в Норвегию))) там один раз отвернёшься и больше не нужно будет… Надеюсь я больше такого не повторю!

Итак
ДЕНЬ 1:
Нас поделили на три группы, в каждой по человек 6. Наши тренеры: Лысенко, Федоренко и Дудков. Меня записали к Антону. Он взял в поездку крокодил (двойной каяк) и плавал в первый день на нём. Отстрелы в первый день были только в нашей группе.
Моё самое любимое место было на участке с бревном: спускаешься себе по бурной воде, не держишь дистанцию и тут прямо перед тобой впереди плывущий сворачивает резко направо, и ты видишь что перед тобой дерево, под которым теоретически конечно можно проплыть, но явно не стоит…. хех… я так бысто ещё не меняла линию никогда))) хорошо что я переучилась грести не руками, а плечами… метра 3 гребёшь УЖЕ против течения и резко опять поворот, так как там дальше камни которые не обогнуть. Так что не знаю как остальным, а мне вот адреналина хватало.

Общая концепция отдыха предусматривала в себе поесть/поплавать/поесть/поплавать/поесть + поседушки.
Первый вечер конечно выдался на славу!
MROfQi7UTWc.jpgLNapJOm9Z_Y.jpgW_gEQ1dv0p8.jpgG7JExz9RUpc.jpg


День 2:
Катали мы все дни одну трассу, но это конечно ничего особо не поменяло, отстрелы были уже во всех группах.
У нас поменялся тренер – пришёл Семёнов и «мочити срані» стало ещё веселее)))
Я первый раз вставала на бурной воде – килялась благо не на спуске, а когда тренер говорил выходить на струю, как-то мне хочется не опору поставить справа, а подргребнуть слева…но ничего, с третьего раза получилось)
Дальше у нас произошел небольшой инцидент: плыву я себе плыву, цепочечкой за Кириллом и тут я обращаю внимание что он смотрит на меня, но как же он может на меня смотреть, если мы плывём по бурной воде… до меня доходит что мы ребята повернули не туда и застряли на камнях, в ёлках, откуда-то у меня в голове всплыла гениальная фраза «менять намеченную линию нельзя»…где я её услышала на свою голову я не знаю, но решила уже не в срочном режиме сворачивать налево, а плыть направо «к пацанм», а чё мне?! в общем схватилась за ветки и жду пока они выберутся… Кирилл выплыл, почти сразу, а вот с Димой (первый раз на бурной воде) Семёнову пришлось немного подолбаться… При чём Юра подплывает и спрашивает у меня «ты выплывешь?» ну я «ну попробую конечно! У меня то выбора нет!» и тут-то до меня дошло что как-то стрёмно там спускаться между камней (высота конечно сантиментров 40… но с другой стороны – ЭТО СОРОК САНТИМЕТРОВ между камнями!))))плюс я одной рукой держусь за ветки, иначе меня снесёт… как же так успеть руку отпустить что б сразу весло схватить и не кильнуться, и тут же сразу развернуть каяк и спрыгнуть с камней…? Но благо всё нормально прошло, я себе прыгнула и поплыла дальше».
Во второй половине дня был каяк-семинар для рафтеров, мы с Катей решили на него не идти, а остались в лагере и тусовались в гамачке. А вечером был просмотр роликов и фильма про каякинг.

kGp82naNeXA.jpg


День 3:
Половина людей пошла в горы (из каякеров человек 6), так что нас стало поменьше. У меня конечно это был самый весёлый день, так как для начала я кильнулась об катамаран… чувствую что шлемом чиркнула дно… и думаю: вот интересно меня сейчас под ним промоет или нет… но как-то встала (наверное меня подняли), Семёнов отдал мне весло и мы поплыли дальше…. И всё вроде было нормально и хорошо… осталось метров 100 до конца… и тут Юра, плывущий передо мной, говорит мне:
- Марина! Сейчас плывём на этот камень впереди
- на тот что с лево или по центру?
- по центру!
Ну я себе думаю – окей! Щас зацепчик сделаю и зайду за камень (метра 2 в ширину и в длину 1-1,5) … но не тут то было… Семёнов берёт и в прямом смысле заскакивает на камень как на трамплин и спрыгивает с него! ЁПТЕЛЬ-МОПТЕЛЬ! НА него?! НА?!?!? Ну ладно! тренер сказал…. Пытаюсь набрать скорости исходя из оставшийся дистанции… запрыгиваю…и…. переварачиваюсь! И вот я на камушке животом, а сверху меня накрыло каяком, а в лодку бьет струя воды и не даёт мне развернуться… я попыталась отстрелиться но юбку прижата к камню… Вот это, думаю, отлично! Хоть бы получилось добраться до воздуха, хоть немножко захватить…ох если не получится будет весело…. И отстрелится не могу и перевернуть каяк не могу и всё…. Но благо получилось немного развернуться и лежать на боку… Конечно в реальности это длилось несколько секунд, но для меня «немножко» дольше…)) но на этом это приключение не закончилось! Подплывает ко мне Юра – пытается сдёрнуть юбку, но у него не получается…. Подплыл Валера – аналогично, Кирилл.. всё никак… и тут в какой-то момент я смотрю что от меня все уплыли…и вот я одна лежу в неподвижной позе…. «Отличненько! Просто супер!» ахах…но тут Кирилл ко мне вернулся (оказалось пока Валера меня спасал он потерял своё весло), и смотрю Юра вылез из каяка и направляется ко мне по берегу… в общем Кирилл говорит «давай пробуем тебя перевернуть!» Но я уже на половину вылезла из каяка – попа моя сидит не в каяке, а на бортике уже… и если меня перевернуть… ох ёпт! Хех.. ну ладно… пару движений бёдрами и я уже обратно в каяке, потом ОП и я перевернула себя сама, как сказал Семёнов «молодец, вставать пупком умеешь!»))) Так что я взялась за корму Кирилла и мы поплыли за моим веслом. Это было круто! Меня таким позитивом зарядило!
Спасибо Вам большое, ребята что не бросили и спасли меня!!!
Вот так закончился этот сплав.
Потом в лагерь покушатки и обратно сплавляться.
Во втором тренировались бросать морковку… опять таки мой первый раз! К сожалению пару жмуриков у меня бы было, если бы это была реальность.
В начале бросали просто в речку, а потом Лысенко прыгнул в воду и мы его спасали…. В общем стыд мне и позор – не спасла я тренера ((( Прости меня Андрей!
Силушки богатырской не хватает мне… буду тренироваться на базе!
После тренировки пошли в баню, немного отогрелись и помылись в горячей воде. Это лишним конечно не было) а после присоединились к пати

День 4:
Начался довольно смешно.. было довольно прохладно и все сидели за завтраком такие сплюшевые… тут начился соц.опрос:
- ты хочешь идти сплавляться?
- нет!
- а пойдёшь?
- не знаю…
Ахаха все как один отвечали. Но в итоге собрались да пошли –всё таки последний сплав!
Тут весело отмочил Конан - оба Гука вниз головой. Также за сплавы были такие приколы как: Дима встаёт, и тут кто-то подплывает и веслом ему прямо в лицо – благо у него фулфейс, но пришлось вставать ещё раз… или Лера тупо схватилась за корму Светы во время спуска по большому Гуку.
В общем было весело!
Общие впечатления о поездке на пятёрочку!Не к чему придраться, если даже сильно захотеть!))
Всем ещё раз спасибо за компанию!
ChCh14-163.jpg_Thumbnail0.jpg

Яка країна, такий і сьорфінг

Майские жуки кружат над стоящей за окном неразобранной новогодней елкой. Происходящее напоминает картинку из книги, зачитанной до дыр. Легкое очарование сюрреализма. Очень странное, противоречивое состояние пространства. В самом сердце родного города.
IMG-20140430-00047.jpg

Снег так и не пришел. Лето на горизонте замаячило. По этому поводу я решил провести фотоконкурс. Победитель будет награжден в первый день лета. Страничка конкурса в фейсбук: https://www.facebook.com/surf.ua

Surfing_in_Kiev_0007.jpg

Хард експедішн "Стугна 2014". Каякінг ета боль, або збіг обставин.

Сіли ми в потяг... (так ми колись починали розповіді про свої мандрівки).
Автобус.

IMG_20140413_162719.jpg

Водій Чапа, 8 каякерів. 8 сікаяків на даху автобуса. Посмішки на обличчях. 7:30 ранку :).
с. Велика Снітинка - річки немає... Про деталі пошуку річки Стугни читайте у Лєни.
Ну... хай буде Дніпро. Українка, перекус, перевдягання, завантаження каяків.
Червона "Катана", державний штандарт, з Богом!

IMG_20140412_135246.jpg

Зустрічний вітер, високі хвилі, зручна посадка - круто!

IMG_20140413_120013.jpg


30 хвилин веслування - щось у мене в каяку хлюпає, хм..., 40 хвилин, от курва, пора зливати воду..., ще через 40 хв - знову... і ще раз... Хух... нарешті зупинка на ночівлю.
Текли всі 3 Катани, але червона найбільше.



В моєму гермомішку колись давно порізали дно, ніяк не доходили руки нормально заклеїти... срібний скотч, а хулє! :), але ж нє, скотч виявився нє очєнь :( - обидва спальники мокрі, одяг для берегу сухий (спальники все взяли на себе :)). Завдяки друзям теплий спальник висушили біля вогнища. Дякую! Вночі не змерз :).

IMG_20140412_220716.jpg

Десь за годину до фінішу першого дня почало боліти травмоване в Уганді плече, на останніх метрах уже ледве штовхав весло. Рука вище 90 градусів не підіймається, болить навіть в спокої. На ранок біль вщух, до першого гребка :). Періодично закидаючись обезболюючим якось догріб до фінішу.
За два дні веслування новим веслом Double Dutch отримав такі мозолі, яких не мав за весь час, що займаюсь каякінгом.
Ось так невдало збіглись обставини...
Незважаючи на це все, мандрівка, як і команда, були чудовими. Із задоволенням поїду в наступну, мабуть... ;)



Фото Лєни Циганок та Сашка Мітюка.

Возьми весло между ног, нет там уже стул или суровая экспедиция по реке Стугна

Орав Кирило Кожум’яка за прягши змія в плуга, а той почав проситися попити води, попив змій застогнав і здох.
І назвали ту річку Стугна…


Это одна из легенд о том как речка, где мы решили провести очередные выходные, получила сове название. Стугна, правая притока Днепра, берет свое начало в селе Большие Снетинки и через 69 км, в районе города Украинка, впадает в Днепр. По крайней мере так говорит Википедия.

- “А де у Вас тут річка.”
- “Нема у нас тут річки. Є он там болото, а річки нема.”
- “Тут десь повинна бути річка Стугна.”
-“Ні, нема у нас тут взагалі річки, в історії пишуть, що була, але зараз немає. Минулого тижня теж приїжджали про Стугну запитували, вони теж по GPS приїхали.”

Вот таким диалогом началась наша экспедиция по речке Стугна. Не обнаружив в Болших Снетинках речки мы поехали на ее поиски ближе к Василькову. В Василькове ситуация не улучшилась, ставок, а из него вытекает ручеек заросший камышом. Возможно, это озера для платной рыбалки изменили ее русло и стали причиной заболачивания. Едем дальше, где согласно maps.google.com, речка начинает расширяться. В районе села Заречье, она расширилась метров до двух, но как сказал мужчина, которому стало интересно, что собираются делать люди стоящие на мостике и смотрящие на речку, больше похожую на ручеек, с кучей лодок на крыше автобуса, что метров через сто Стугна снова превращается в болото.

Едем дальше возле очередного рыбацкого ставка пообщались с рыбаками и они поведали, что возможно в районе села Новые Безрадичи она будет шире. Так и вышло там она была просто широченная метра три четыре, но это расширение было сделано искусственно и неизвестно доплывем ли мы по ней до Днепра, скорее всего нет.
IMG_5518.JPG
групповое фото на фоне реки

Несмотря, на эти неприятности, экспедиция должна состоятся, вместо Стугны решили выбрать Днепр, там то точно воды предостаточно. Поехали в город Украинку.

А были времена, когда в 1093 году, во время битвы русских Князей с половцами Стугна разлилась так, что при отступлении в ней утонул князь переясловский Ростислав. Время и вмешательство людей в природу меняют многое. Возможно, когда с рыболовецких ставков сбрасывают воду, она становиться более полноводной, но не думаю, что настолько, что бы быть пригодной для сплава.

Начался огородный сезон, но люди отрывались от работы, смотрели изумленными глазами на наш бус груженный восьмью сикаяками, в месте где речек нет совсем и улыбались. А я еще раз убедилась, что каякинг дарить радость, даже людям которые им не занимаются )
Итак Украинка, Днепр наша экспедиция начинается.

IMG_5529.JPG
Алла серьезно подошла к выбору снаряги

В первый день сильный ветер в лицо и волны. Плыли около 4-х часов, проплыли всего 17 км, хотя гребли довольно интенсивно. Вечером нашли место для лагеря, что было не так просто, берега очень отвесные и сыпучие, почти везде.

IMG_5552.JPG

IMG_5556.JPG

Суровости экспедиции добавила плохо работающая горелка. Ужин, костер и разговоры о жизни. Утром холодно, дождь и согласно GPS 12 км до Ржищева, где нас должен забрать бус.

IMG_5560.JPG
утренний чай

IMG_5564.JPG
стул на берегу

Ветер был не такой сильный, волн практически не было и 12 км мы проплыли немного больше чем за 2 часа.

IMG_5571.JPG
где-то в районе Ржищева

IMG_5573.JPG
на take out e

Люблю ли я гладкую герблю? Не очень, точнее совсем не люблю, но это очень хороший способ для отключения мыслей или их переключения, на что то позитивное и приятное, когда тяжело и утомительно без этого никак. Пока что я не изменила свое мнение по поводу этого, но если через пару недель предложат поехать и погрести 30-40-50 км, я поеду )
Так почему же стоит ездить в такие поездки ? В первую очередь любая поездка это приключение, особенно если что то идет не по плану) . Это что то новое, отличное от того куда мы привыкли ездить , от ХБ, Мигей. Как и в любой поездке, это люди и общение. Кто-то может сказать, зачем куда-то ездить, ведь можно поплавать и на базе. Да можно, но когда картинка все время одинаковая это надоедает. У нас в Украине множество мест где мы не были, зачем же ограничивать себя только базой, давайте путешествовать.

P.S. Люди в группе, даже если они преследуют одну цель, разные и ожидают от процесса достижения этой цели тоже разного. Кто то сильнее, кто то слабее это нормально, но все хотят получить удовольствие. Практически невозможно подобрать группу с одинаковой физподготовкой. Те кто сильнее хотят плыть быстро иначе они не получат полного удовлетворения, другие же так не могут. И я считаю, что нужно учитывать интересы и тех и других. Тем более, что в группе есть люди которые могут справиться практически с любой форс-мажорной ситуацией. Прошу прощения если кого то обидела.

И тренд сезона )))
IMG_5522.JPG


IMG_5528.JPG




2





Разминаем и качаем шею... зачем?

Катался я катался в легеньком родео шлемчике.
И тут вдруг бах страшная речка.

Читать подробнее...

Back to HB

Чесно кажучи, цього разу я їхав з невеликим острахом, особливо тому, що біля місяця тому, в період активного розвитку “Кримських” подій, товариш з Комсомольського, Сергій сказав, що їхати нам не варто - з київськими номерами можемо піймати проблем. І вночі в дорозі навіть трохи говорили про те, що будемо робити, якщо “почнеться”.

А так то поїздка, як поїздка. Так як метою були перш за все продуктивні тренування, то вирішили не грати в самураїв і жити в готельчику. Як не дивно, я ще жодного разу там до цього не жив )) Кілька людей відмовилися і нас їхало всього шестеро у великому автобусі. Ще раз відчув як я люблю коли “не тісно”: прив’язувати мало човнів, хочеш сидиш, хочеш лежиш, можна не пакувати барахло, а звалювати купою в кузов, розкидати “полуторки” на сидіннях та розвішувати в салоні. Простір і свобода - от справжня розкіш та багатство. Навіть у такій примітивній формі.

Какс з талісманом

Читать подробнее...

Как политика влияет на каякинг.

Слышу периодически "как плохо что тот с тем-то поругались из-за политического кризиса" и это везде в работе, в семьях и в каякинге тоже.

Читать подробнее...

Первоапрельская тренировка

Холод никогда не был причиной не выходить на воду. На открытой воде, лично мне, всегда нравилось больше чем даже в самом теплом и комфортном бассейне, потому что там больше пространства, больше места, больше возможностей для маневров. Хотя это работает не для всех видов каякинга, фристайлом заниматься в открытых водоемах в холод крайне непродуктивно и неприятно.
_MG_5686.jpg

Читать подробнее...

Уганда 2014. Спогади...



Літом 2013 року я, все таки, вирішив взимку 2014 полетіти до Уганди аби покататись на легендарних хвилях, проїхати величезні і жахливі пороги, погрітися на сонечку та поласувати екзотичними фруктами. Особливо, зважаючи на дуже ймовірну загрозу затоплення порогів в результаті будівництва чергової греблі ГЕС. Восени було куплено квитки і 8 січня разом з Антоном Федоренко та Олексієм Дудковим я вилетів в бік Ентеббе, аеропорт поруч зі столицею Уганди Кампалою… Африка зустріла нас спекотною
погодою з яскравим сонцем.
Ввечері 9-го уже були в чудовому гостинному острівному кемпінгу «Hairy Lemon», де нас зустріли російські друзі Надя Моісєєва «Мося», Міха Буров та ін. Поставили намети, повечеряли і решту вечора провели в Chill out.



Наступний день почався з майже проспаного сніданку та хвилі «Club». Катались до обіду, освоюючись та звикаючи до нових плейспотів. Після обіду працює Nile Special, чудова хвиля з, майже постійним заїздом з допомогою мотузки, або зверху, заносячись.









Ввечері вирішили наступного дня їхати секцію порогів «Day 2» - майже все, що залишилось після запуску греблі на порозі «Silver Back». На початок сплаву добираються на «траках» (вантажівки з відкритим кузовом)



або на бода-бодах (мото-таксі)
Сплав починається з простенького порогу «Bubugo Falls», який закінчується, майже ідеальною, бочкою «Super Hole»,



де ми, зазвичай, проводили 30 – 90 хв перед тим, як їхати далі. Наступними порогами є, на вибір, “Itanda”,



“Hipoxia”



та “Kalagala”



Того разу ми, в компанії Андюхи Пєстєрєва,



та за його керівництва їхали Ітанду. Домовились плисти без огляду.
Перед початком порогу Андрій провів детальний інструктаж і... ми посипались в поріг хто як міг і на що був спроможний.
В результаті, хтось із нас взагалі не зрозумів, що відбулось, хтось частково, а хтось впевнено, дотримуючись запланованої траєкторії, успішно проїхали
Ітанду.
Емоцій, в результаті, було достатньо на потужний феєрверк.









Далі, між озерами,



є ще три пороги, значно простіших але дуже веселих. З величезними валами, на деяких з них можна файно серфити, великими безпечними бочками.
Кожного разу, катаючись цими порогами, у мене захоплювало дух і я отримував неймовірне задоволення, веселився, як дитя.









В кінці секції знаходиться Найл Спешл. Хороший такий бонус для тих, у кого залишились сили та наснага.



Загалом, усе наше перебування в Уганді (на Харі Лємоні) дуже нагадувало мені «день сурка». Кожен день починався приблизно однаково – сніданок і подальше катання на Клабі або виїзд на Дей Ту, залежно від, прийнятого напередодні, рішення, а закінчувався чілаутом, без варіантів! ;).





І, мені здається, урізноманітнити, якщо тебе не цікавить сафарі, не можливо. Та й, мабуть, не потрібно, бо це таке особливе місце. Маю підозру, що більшість туди за цим і їздить. Було у нас багато днів катання на хвилях (Клаб і Найл). У мене менше, бо сильно смикнув плече в бочці «Кубинець» в Ітанді



і три дні взагалі не катався – читав, байдикував,



насолоджувався природою









і готував харч для друзів.



На Найл, з мотузкою, так і не зміг заїхати, кілька разів заїжджав згори – Найл дійсно неймовірно крутий і він вартий того, щоби до нього їхати!!!



Один з моїх рідкісних заїздів на Nile Special
Клаб, хвиля трішки нижче Найлу, теж дуже хороша, зі значно простішим заїздом, але не така крута як Найл.
Ще у нашої команди було два виїзди на сплавну секцію.
Один з них включав поріг «Overtime» (не складний, технічний і, у випадку помилки, травматично небезпечний (доведено досвідом д-ра Пляцека (десь в середині повісті) та нашої нової фінської знайомої).









Цих два рази ми їздили через поріг «Калагала», що знаходиться під протилежним берегом по відношенню до «Ітанди». Дуже «фановий» та, відносно, безпечний поріг у вигляді чистого високого зливу.

MVI_3336-0-00-06-096.jpg

Другий раз ми його їхали лише втрьох, з Комою і Антоном, без зупинки перед і перегляду – було круто! Тоді ж сходили на екскурсію до «Гіпоксії». Поріг вражаючий! Попри те, що, все рівно, вишукував лінію проходження, бажання його їхати не було абсолютно.



Як уже, мабуть, зрозуміло, найбільше мені там подобалось плавати пороги. Вчетверте, в останній день перебування в «Харі Лємоні», я поїхав Дей Ту знову з Пєстєрєвим та його російськими підопічними
(без своїх земляків). На прощання ми вирішили знову проїхати Ітанду. Цього разу у мене все вийшло. Їхав відразу за Андрюхою, все чітко: старт з лівої суводі перед «Рампою», «Рампа» без перевороту, сьорф в «Кубинці», виїзд, переворот в якійсь дурнуватій маленькій бочечці, об’їзд по краю «Попільнички» («Ashtray»), переворот на косому валу на краю «Бедплейс» («Bad place») і... поріг пройдено :). Далі традиційні фанові пороги і все... катальна частина угандійської мандрівки майже завершена.
Потім був переїзд до іншого кемпінгу, поблизу Джінджі,





участь в першому етапі фестивалю «NILE RIVER FESTIVAL» «Big Air Ramp», паті та від’їзд додому.



фото переможниці фотоконкурсу Samantha Willsey



Мандрівка мені дуже-дуже сподобалась, вона справді варта того, щоби подолати хрінову купу кілометрів та витратити таку ж купу грошей.
Уганда для мене - це неймовірно фановий сплав величезними та безпечними порогами, круте катання на не менш крутих хвилях, дуже якісна школа фристайлу, за бажання, та повний відпочинок душі, тіла і мізків.
Одне з кращих місць для навчанню каякінгу, практично, з нуля!
Чи поїду я туди наступної зими? Ні. Чи поїду я туди ще раз? Не впевнений.
Але не тому, що не сподобалось, а тому, що ще так багато невідвіданих місць, тому, що люблю більш динамічні каякерські мандрівки.
Люблю часту зміну картинки, різноманітність річок та плейспотів. Але, не зважаючи на це, я в Уганді не сумував!!!

Фотозвіт по буфам в Ірпіні

Був чудовий сонячний ранок. Я прийшла на базу поплавати по Дніпру і сиділа чекала свого тренера. Поруч хлопці й дівчата збиралися їхати до Ірпіню….

IMG_5691.JPG
Але коли прийшов Юра, то він запитав мене чи не хочу я все ж таки поїхати побуфити… Я звичайно хотіла, ще з того моменту як «записалася в каякери», більш того, за кілька днів до того як на форумі з’явилася поїхати туди я обговорювала з подружкою-каякером як шкода, що в минулому році ми не застали поїздки такого роду. Але страх зломати чужий каяк вказав мені зробити вибір в сторону Києва, а не Ірпіня. Проте на питання тренера я відповіла чесно: «Так, я хочу…», на що отримала логічну відповідь «То їдь!».
Таким чином мої плани змінилися в останній момент)
Приїхали ми на точку №1, але рівень води був незадовільний – було. Чесно кажучи сказати, виглядало воно все дуже страшно як на мене: течія занадто швидка, видно плиту попід водоспадом ще й якісь дві бочки потім… Так ми поїхали на точку №2.
PQWVtt0o3NI.jpg
Тим часом сонечко заховалося і стало прохолодно, але це не може злякати суворих каякерів)))
Фото стрибка Макса

IMG_5819.JPG
Лена Ц.
IMG_5841.JPG
Арій
IMG_5822.JPG
Лисенко
IMG_5821.JPG
Денис
IMG_5820.JPG
Страшних помилок здається ніхто не робив, тому пройшло досить мирно))
.. ну окрім мене) не знаю, що саме я зробила не так, проте третій стрибок трохи затягнувся. Здавалося я все виконую:
1) Розігнатися
2) Не відхилятися назад при останньому гребку
3) Зробити сильний гребок вчасно і не дуже сильно, бо каяк розверне (стрибати на кріні якось занадто строьомно)
4) Після «приземлення» одразу гребти.
Але… чомусь після стрибка я застрягла на місці: я гребу, а воно не гребеться))) майже зовсім не можу зрушити. Всі починають кричати «Греби!», але я ж це й роблю! Звичайно я бачу, що якщо буду робити це сильніше то випливу, але сили все більше і більше мене покидають, в мене вже таке враження що я на сповільненій плівці і от-от я взагалі перестану пручатися і перевернуся. Але тут я відчуваю що на корму падає вода «Ото зараз перевернуся і заварюся…!» подумала я і якось втекла від водоспаду і знову на місці і знову без сил. Потім повторення подій і я вже починаю відповідати на пораду «Греби!» «я більше не можу!!!» і тут Макс каже «Я бросаю морковку!» я подумала як це чудово, але не зупиняю гребти. Дивлюся собі вперед і одночасно розумію, що щось не так і мені щось заважає і чую крик Арію «Хапай!» і тут до мене доходить, що переді мною мотузка! Нарешті я врятована!) потім мене починають відтягувати і я чую нову вказівку від Арію «КРЕН!!!»... О! а й точно! Якщо тримати крен, то можна управляти каяком)))) відтягнули з білої води і тут мені кричать «Греби давай!» .. О! а й точно, в мене ж є весло і я можу сама гребти))) ось таке відключення мозку в мене відбулося. Буду сподіватися в мене завжди поруч будуть такі надійні друзі, що завжди підкажуть що робити ну і що наступного разу в стресовій ситуації я почну думати швидше))
Фото мого другого в принципі більш-менш вдалого стрибка:
IMG_5818.JPG
Але повернемося до «загальної концепції вечора»:
Почався дощ, але Арія це взагалі не було проблемою! Він був просто робот, що знову і знову йде підкорювати шлюз.
Тим часом на стіл накрито, курячі крильця «зі хрусткою скоринкою» готові і ми починаємо неспортивну частину заходу) Лена Ю. показувала як танцювати самбу, а Лена Ц. правий аперкот. Загалом, чудово провели час!
Ну і опишу моє загальне враження від такого роду поїздки:
1) Це зручно: близько від Києва, так о 7годині вечора я вже була вдома
2) Це безпечно: не має каміння, чи понтону
3) Це гарна практика стрибків: звичайно краще навчитися стрибати тут, а ніж одразу на природних водоспадах.

P.S. Нажаль, відео мого епічного стрибку так і не вдалося отримати, проте є відео першого
Загрузка плеера

Бігові лижі або відчуй себе нездарою

Хороша база, дуже приємна директор, нормальний інвентар, траса та сніг ще в нормі. Прокат комплекту спорядження 40 грн/год.

Лєна сказала, що вже не раз каталася на бігових лижах, а цілих 2! Але по факту виявилося, що каталася не на таких лижах, не так, та і взагалі не вона. Ви ж знаєте Лєну, казати прямо правду - це не для неї.

Читать подробнее...

Завершение путешествия по Вьетнаму

Снова в зиму из лета. Закончилось путешествие по Вьетнаму и мы снова вернулись в Москву.

Читать подробнее...

Путешествие на север

Две последние недели мы играли в бэк-пекеров. Из южного города мы переехали на север в Ханой.

Читать подробнее...

Непал. Перший раз



...Не знаю хто там де продовжує працювати, а я теж лечу в Непал!

Непал вже давно знаходиться в списку місць, де я хотіла побувати. Завжди Непал асоціювавався з горами і трекінгом, а не з каякінгом. Гімалаї – дах світу і дуже багато бажаючих піднятись на нього. Але дуже довго бажання лишалось лише бажанням.
Навчальний каяк-тур у Riverzoo в Непалі був помічений давно. Час йшов, початок туру наближався, а я подовжувала «воздействовать бездействием» доки часу не лишилось зовсім мало і треба було вирішити – або зараз, або знову відкласти на потім. Раніше я майже завжди до подорожей готувалась заздалегідь і інколи занадто ретельно. Та й мої попередні подорожі, чи може краще сказати, в основному, поїздки були в місця не такі віддалені і екзотичні. Квитки авіаліній Airarabia були куплені за 2 тижні до вильоту, через це і недешево. З самого початку у мене було відчуття, що на мене чекають багато цікавих пригод. І воно мене не підвело. Ніякий найдетальніший і найдовший звіт не передасть повної картини всіх вражень і емоцій.
Майже вся подорож пройшла під гаслом «все в перший раз». Навіть звіт про подорож я написала вперше. Вкотре переконуюсь, наскільки прекрасно, коли в житті є місце «першоразному» і новим відкриттям.
Свого човна і весла в мене поки що немає, тому було прийняте рішення не заморочуватись з прокатом і перевозкою човна і весла тут, а взяти все на місці. І спальник я не взяла, бо жити ми мали в готелях, а експедицій для чайників не планувалось.
Переліт до Катманду був з пересадкою в Шаржі. Тут мені відкривалась чудова перспектива провести 16 незабутніх годин в аеропорту. Тут і почались мої нові враження. Транзитна зона аеропорту була повна людей з різних азіатських та арабських країн – араби, індійці, пакистанці і т.д. Окрім мене було може ще двоє білих. Культурні особливості арабського аеропорту і людей кидались в очі одразу ­– частина жінок у чорній щільній паранджі, де закрито все крім очей (дуже незвично на таке девитись, навіть уявляти не хочеться як в такому взагалі можна ходити все життя. А займатись каякінгом?:)), поряд з нею йде чоловік весь у білому й лекому одязі; є декілька молитовних кімнат, окремі для чоловіків і жінок; чоловічих туалетів принаймні три, а жіночий – один. Був там і транзитний готель з космічними цінами на номери, навіть багатомісні. Тому спати я вирішила на стільчикую. Деякі люди були особливо привітні і цікаві. Просто так підходили познайомитись і розпитати куди і навіщо я їду.
Після незабутньої ночі в аеропорту, нарешті настав час летіти далі. Переліт Шаржа-Катманду тривав 5 годин. Літак був повний і летіли одні непальці. Команда стюартів – інтернаціональна. Всі привітні і знову ж таки розпитують куди я лечу. Десь в середині польоту починає відбуватись якийсь екшн – пасажири по одному виходять до мікрофону для стюардес, щось розказують і сміються, співають (стюардеси в тому числі), і танцюють не казна що, а Гангнам Стайл. Все це відбувається мабуть на непальській мові. Пасажири в захваті, кричать, свистять, аплодують і знімають на свої смартфони. Здавалось, що ще трохи і літак почне розгодуватись від всього цього. Пілот теж вийшов зі своєї кабінки подивитись на шоу, схвально покивав і пішов до штурвалу. Я поцікавилась у стюарта, на честь чого паті. Виявилось, що таке буває час від часу, коли пасажирам стає нудно летіти, вони просять влаштувати шоу. Цікавість до подій привернула до мене увагу стюартів, вони почали запрошувати мене теж виконати щось. І відступати не збирались. Я хотіла заспівати, та не могла нормально пригадати жодної української пісні. Тому обмежилась скромним танцем. Так я стала зіркою літака:)
Нічний Катманду через віконце літака виглядав зовсім не так як європейські міста – хаотичні вогники, ніяких широких освітлених доріг. Аеропорт всім своїм видом підтверджував, що я вже дуже далеко від дому. З візою і всіма формальностями розібралась швидко. А от далі почався непалі-стайл. На багажній стрічці їздив багаж всіх видів, починаючи від невеликих сумок, закінчуючи величезними коробками, які були обмотані якимось ганчір’ям, за все чіплялись, падали на підлогу, їх пхали назад, стрічку зупиняли і запускали знову. Біля стрічки стояв великий натовп, на стрічці їздила купа сумок, але ніхто їх не брав. Своєї я теж там не бачила. Виявилось, що це їздить багаж літака, що прилетів ще вранці:) Мені пояснили, що можливо ми теж прийдемо забирати свій багаж наступного ранку. Але нам пощастило більше – забрали його години через дві. Саме в цей період в Непалі відбувалось багатоденне свято, сюди летіли багато людей, в країні почались масові переїзди з міста в місто.
Перше, що треба знати про Непал – тут ніхто нікуди не поспішає. Це не можна змінити. Це треба просто прийняти. Just relax, you’re in Nepal.
Також у Непалі відчувається особливе ставлення до білих. В приміщення аеропорту зустрічаючих не пускають, всі чекають на вулиці. Мене зустрічав сам тренер. І йому вдалось пройти всередину без особливих зусиль. Пораділи зустрічі та й поїхали в готель. Був вже пізній вечір, на вулицях було безлюдно, тихо, темно, багато сміття і корови. Наш готель Down Town знаходився в Темелі – популярному туристичному районі Катманду. Тут можна дешево жити в номерах з душем, харчуватись в кафе традиційними непальскими стравами або сендвічами і закуповуваати дешевий туристичний одяг – підробки відомих брендів. Втома від перельотів давала про себе знати і побачивши я ліжко мріяла про одне – виспатись, а потім все інше. Але сон – це для слабаків і всі пригоди мали от-от початись. На світанку ми мали вирушити у експедицію (гучно звучить) по річці Сан-Косі. Експедиція мала пройти з «лішеніямі», оскільки у мене не було весла, спальника, а головне - досвіду:) За словами тренера, Сан-Косі – найпростіша рафтерська річка легко доступна нам з Катманду. Чомусь в це не до кінця вірилось і, відверто кажучи, ця новина мене збентежила, почали уявлятись величезні пороги і заздалегідь стало страшно. Я аж ніяк не уявляла собі експедицію з порогами-вбивцями на самому початку навчального туру. Але якщо вирушаєш у фрістайл-подорож, варто взагалі відключити всі свої думки про те як що має бути і насолоджуватись новою пригодою кожного дня, що я й намагалась зробити. Особливо корисною практикою це буде для тих, хто любить все планувати і продумувати.


Святкова вечері по прильоту

Нормально поспати знову не вдалось. Катманду о 6 годині ранку був малолюдним і тільки поодинокі велорікшери, які мабуть і ночують на своїх рікшах, поглядали на нас з лінивою зацікавленістю поки ми тягли човни до локал басу, який відвіз нас на старт.


Ранковий Катманду

У Непалі є 2 типи автобусів – local bus і turist bus. Локал бас – такий собі атракціон для сильних духом іноземців. Кожен локал бас має унікальний вигляд, бо кожен прикрашений за смаком водія, багато блискучих штучок, китиць і тд, зовні часто кольорові. На них, здається, взагалі не продаються квитки, а збирають гроші як у наших маршрутках, всередині смердить нафталіном, в них возять козочок, люди набиваються туди доти, доки не починають вивалюватись, через що перелазять на дах. А якщо хочеться блювати (досить часте бажання у непальских жінок і діток), то робиться це у відкрите вікно, а якщо до вікна далеко, то викликається хлопчик, який видає пакетик. Такі автобуси їдуть повільно, як і все, що робиться в Непалі, і роблять багато зупинок. Майже на кожній зупинці до бусу біжить натовп продавців непальських делікатесів – води, чіпсів, свіжих огірків присипаних перцем, тощо. Все це пхають у вікна або закидують на дах, щоб купляли. Одним словом, під час поїздки на локал бас можна отримати ще й новий гастрономічний досвід.


Локал бас - 1


Локал бас - 2


Типові пасажири


Делікатеси на зупинці


Проїзд з вітерцем


В автобусі всі сидять на головах у сусідів в буквальному розумінні

Туріст бас – для тих, хто не прагне отримати так багато пригод за одну поїздку. На них продаються квитки з місцями і заборонено їздити на даху. Стоячи рідко коли їздять. Вони роблять зупнки біля кафе, щоб пасажири могли поїсти. Але їздять вони не набагато швидше.


Автобуси для туристів теж інколи ламаються

Час у дорозі пройшов швидко – за розмовами і розгяданням Непалу – за вікном були гори у низьких густих хмарах, рисові платнації, грунтові дороги і непальці – невисокі, смагляві і з безтурботним виразом обличчя. По дорозі зупинились біля, так би мовити, кафе. Тут я вперше спробувала першу непальськустраву. Все було страшенно гостре тож сніданок не вдався.
Старт експедиції був біля рафт-кемпінгу прямо на березі річки. Річка була широкою і досить швидкою. Тренери жартували, що краще не тюленити, бо до берегу далеко плисти. Варто зазначити, що всього нас було четверо – 2 тренери і 2 новачки. Ідеальна нагода для новачків багато чому навчитись у тренерів.


Старт у кемпінгу

У кемпінгу взяли мені напрокат весло і спальник чистий по-непальськи. За це хотіли під заставу паспорт. Але зійшлися на 100 уо. А от човен дають тільки за паспорт.
Від самого старту порогів не було, та страшно було все одно – від великих хвиль, де я хаотично і неефективно махала веслом, намагаючись якнайшвидше їх проплисти, від здоровенної річки, де нас чекав справжній бігвольюм і де я вже морально готувалась «осознать свою нечтожность» у першому ж порозі. Карту я з самого початку не бачила, але чула, що десь там мають бути пороги класу 3-4, що мене «напрягало» і за кожним поворотом я готувалась побачити поріг-вбивцю. Тренер тільки посміхався, дивлячись на все це с висоту свого досвіду і говорив, що слід робити, а чого робити не треба. Він часто повторював «Не роби зайвого», як казав Шаман у книзі «Хохот Шамана». Корисна життєва порада.
Загалом на річці не було постійного екшену чи навіть постійних великих хвиль. Досить часто були просто швидкі прогони. Річок такого характеру я не бачила і порівнювати з чимось не бачу сенсу. Вода в річці тепла, що є великим плюсом для навчання. Можна кататись в куртці з коротким рукавом і неопренових шортах.
Збираючись до Непалу, я була впевнена, що в мене нормальний ескімос. Та все було як в анекдоті про рибаків – оказалось, нє казалось. Перший фейл стався на рівній воді, після чого у мене все упало. Тоді я думала, що воно навіть на краще, що я нормально не спала 2 доби. Сил, щоб боятися майже не лишалось, щоправда й на ефективність їх було не так вже й багато. Допомагало те, що поряд був тренер, який допомагав і казав що і як робити та про те, що не треба воювати з водою. Надихала краса непальських джунглів.


Річка Сан-Косі

Перший день запам’ятався як найепічніший. «Все в перший раз» продовжувалось і набирало обертів. Перша перешкода, з’явилась зненацька. Воно було величезне (принаймні так здавалось), пульсуюче і геть усе з білої піни. Наблизись ми так швидко, що я тільки й втигла сказати «що мені робити?», бо що з таким робити з таким я навіть не уявляла. Андрій сказав «пливи за мною».
Досить складно описати, що я відчувала в такі моменти. Це було схоже на справжню маленьку війну, де треба пройти крізь мінне поле і подолати ворогів. І вже коли я дивилась на поріг знизу і розуміла, що це чергова маленька перемога, наступав момент вселенського щастя.

Каякінг дарує радість людям:







Огляд порогу

Зробила я все панічно, але без критичних лаж. Про якісь лінії мова не йде. Поріг був пройдений без переворотів. А в кінці ейфорія від цієї маленької перемоги. Коли я почала радісно розпитувати, що це був за поріг, Костян сказав, що пороги попереду. Тут Єлєна зрозуміла, що бути каякером вона більше не хоче.
Далі було багато хвиль і шивер (для кого хвилі і великі, а для кого Білиц Ніл без порогів). Потроху я відчувала себе більш впевненою.
Річка була не дика, тому можна було протягом дня зупинятись біля селищ, щоб поїсти далбат, пипити чай або чанг, роксі. Ввечері сонце сідає швидко, тому краще стати на ночівлю до 6 вечора.
Час йшов до вечора, а у нас наближались перші пороги класа 3(3-). Знову здоровенні пінисті хвилі справа і спокійніше зліва. Як зараз пам’ятаю слова тренера: «Нам треба уєбатись в ту пінну хуйню». Я, як це час від часу буває, послухала і вирішаила зробити по-своєму – я втомилась, майже не лишилось сил і не особливо хотілось воювати ні з якою білою хуйнею. Більш спокійна ліва частина здавалась набагато привабливою. Але досить швидко з’явився зріз, я одразу зрозуміла, що наближаюсь до бочки. Моя перша бочка, в яку я просто звалилась, прийняла мене не особливо привітно, звісно ж мене розібрало. Я майже одразу смикнула за чеку і ще без човна деякий час знаходилась ній. Новий досвід і новий висновок – тренер хуйню не порадить і коли він каже «я краще знаю, що тобі треба», то так воно і є.
Майже одразу був ще один довгий поріг. Я перернулась десь на початку, зробила 2 невдалі спроби і відстрілилась. На щастя, тренер був як завжди поруч, дав корму і підібрав моє весло, яке я викинула при відстрілі не думаючи про ті 100 доларів. Поріг був нескінченно довгим. Здавалась, що я цілу вчність провела на кормі разом з тим веслом, яке плуталось між мною і кормою і парусило. Тренер зачалив мене вже десь в кінці порогу і поплив рятувати мій човен. Не берегу вже зібрались глядачі з найближчого селища, які з великим здивуванням запитали щось типу «а чого вони вилізла?»
Ще один висновок – боротись до останнього. Але самі по собі висновки мало чого варті. Треба брати і втілювати у життя те, що там намислилось. От з цим-то можуть бути проблеми.
У новачків сил і відваги вже не лишилось і вирішили ночувати за порогом. Весь берег був засаджений рисом. А за рисом було невелике село. На нас чекала нова пригода – заночувати в непальському селі з глиняними будиночками з великою кількістю супутникових антен за невисоку ціну. Будинок, як і більшість інших, був двоповерховим. Перший воверх – для тварин, на другому – веранда-ларьок з телевізором, дві маленькі кімнати з ліжком у кожній і шафою. На горщі – кухня, замість плити – вогнище у кутку.


Сушимо речі


Діти, жінки і тварини люблять човни


Кухня на горищі

Білі каякери – цікаве явище для непальського села. Єдиний мешканець села, що мав ламану англійську, допоміг нам замовити вечерю (читай вечеря=сніданок=далбат), купити продукти на наступний день. Потім наш новий друг показував нам село, селу – нас, годував екзотичними невідомими фруктами. В одному з ларьків нам дали чанг, пили його прямо там з мисок. Ця подія привернула увагу і викликала велику радість у багатьох місцевих.


Далбат


Далбат – традиційна непальська страва. Здається, що непальці не просто їдять далбат, вони ним живуть. Дал – суп з чечевиці, бат – рис, також додається овочеве карі – це основа. Далі можуть додаватись багато чого іншого, в тому числі і м’ясо.
Ларьок прямо в будинку – розповсюджене явище в кожному селі. І мабуть в кожному будинку можна купити чанг, роксі або попити чай.


Веранда-ларьок-кінозал. На даху будинку – супутникова тарілка

Після ночі в непальському будинку почався традиційний непальський ранок – з далбату і чаю масала, який перейшов у традиційний каякерський день у екпедішені для новачків – човен, далбат, чанг, знову човен... Дєвочки бояться, мальчікі пьють роксі при кожній зручній нагоді. Він був більш сповнений ентузіазму і сил після нормального сну. Цього дня ми вчились плавати поперек хвиль, щоправда, не всіх, читати воду і знову проходити пороги. Цього дня було більше маленьких перемог і у мене жодного відстрілу, щоправда, переворотів теж не було. Схоже, що дівчата не навчились вставати, але навчились не перевертатись. Проходили пороги на везіння.
Одна з маленьких перемог – успішне подолання бочки. Зріз я побачила досить пізно. Але встигла розігнатись і поцілити в край бочки. Навіть опору зробила і закінчилось все вдало. Або перший в житті поріг класу 4-. Він був успішно пройдений і врешті решт здавалось, що він зовсім нескладний. Я ще довго не могла повірити, що це поріг. І досі думаю, що його просто змило.
Перед порогами тренер запитував мене, чи бачу я куди плисти. Правильний варіант я бачила через раз. Інколи, подивившись на перешкоду, відправляв мене першою. Заперечувати майже ніколи не вдавлось або не було часу, тому вибору не було. В такі моменти в мене було ще більше концентрації і думок, як би тут не налажати, бо доводилось думати і приймати рішення самостійно, а не просто якнайчіткіше повторювати за тренером. Я усвідомила, що з тренером сперечатись не можна. Але не навчилась цього не робити.
Одна з моїх найбільших перемог експедішену – проходження порогів 3, 4-, розташованих один за одним. Тренер сказав «Тут можна плисти прямо. А я за тобою – зніму відео». Вже на початку першого порогу я побачила бочки по тій лінії, що я намітила. І мені вдалось їх об’їхати і вдало пройти поріг. Майже одразу за ним починався другий поріг і я хотіла заховатись в улово, щоб пропустити тренера вперед і плисти за ним. Та тренер глянув з призирством і крикнув їхати далі. Так був пройдений і другий поріг. А від тренера я отримала – «молодець». Радість була безмежна.
Чудовим продовженням сплавних днів були ночівлі на березі річки з мальовничими краєвидами. Ночі були теплі, спали без намету, ставили тент на випадок дощу. На вечерю і сніданок готували те, що купили в селах вдень – непальські дошираки, картоплю, чечевицю.


Пейзаж-1


Пейзаж-2


Ночівля на березі


Човни завжди викликають цікавість

В один із вечорів ми ночували на березі ніби далеко від селищ і в такому місці, куди б навряд хтось прийшов. Але коли вже стемніло, прийшли рибалки з електровудочкою і чангом. Один йшов попереду з вудочкою у воді, а інші йшли за ним з сіткою і збирали рибу. Улов у них був невеликий – лише одна велика риба, а всі інші такі, що можна було складати в майонезну баночку. Але вони щиро раділи всій незалежно від її розміру.
За час, відведений на експедицію ми не встигали пройти весь маршрут на Сан-Косі і вирішили повертатись до Катманду десь на середині маршруту, діставшись до чималого села, трохи не допливши до міста Hakapur. Ми вирішили не чекати локал басу ввечері, а їхати не джипах. Це дорожче, але набагато швидше – лише 8 годин. Склалось таке враження, що в Непалі в будь-яке сусіднє місто їхати не менше 8 годин. Нова грунтова дорога йшла понад річкою і можна було роздивитись майже все, що ми пройшли. Зверху все все виглядало значно меншим і простішим – як тут можна було боятись, тут же ж все просто.
Повернулись до Катманду пізно ввечері. А вже вранці пішли на нього подивитись і поїсти свіжих фруктів. У Катманду майже всі будинки невисокі і вузькі, їх багато і вони всі один на одному. Складається враження, що кімнати в них настільки маленькі, наскільки це можливо, щоб поставити лише ліжко. Загалом він схожий на мурашник з павутиною – на вузьких вулицях багато людей – пішоходів, мотоциклістів, автомобілістів на маленьких машинах азіатського виробництва, всі хаотично рухаються. А над головами павутиння з дротів.

Вулиці Катманду:





Дроти скрізь


Кафе. Їжа дуже дешева

Вечірній Катманду


На вулиці можна випити сік зі свіжих фруктів за 50 рупій - це менше, ніж 1 доллар


Прокат човнів


В таких будинках теж живуть люди

Для людей, що люблять шопінг, тут відкривається багато можливостей. В Непалі роблять багато туристичного одягу – в основному підробки відомих брендів, дуже багато пухових виробів. У всіх них зберігається запах сировини – спальники пахнуть гусями. Все це дуже дешево. Щоправда, і якість відповідає ціні. Є ще місцеві бренди туристичного спорядження. Такі речі вже дорожчі. Тут також багато місцевих виробів з льону і теж досить дешево. От тільки традиційний одяг, який носять непальські жінки ми так і не знайшли в таких магазинах. А широкі штани, яких повно в усіх магазинах як тут, так і в Індії, я жодного разу не бачила ні на кому з місцевих.
Ми теж включили режим «шопоголік» і пів дня провели в магазинах трохи розбавляюси достопрімами.

Достопріми:




Окремої уваги варті базари з місцевими сувенірами – прикраси, барабани, ножі і взагалі все, що тільки можна уявити... Ми теж не оминули один з таких. Тут тренер купив собі єбєйший кукрі:



Сувеніри

Ввечері пішли на monkey temple. Тут знаходяться пам’ятки, відкривається красивий вид на Катманду і багато мавп, які готові перегризти горло за їжу. Кормити їх треба обережно, щоб не відтяпали руку.


Monkey temple

Через свято, що все що тривало у Непалі, було непросто переїхати в інше місто, тому ми вирішили затриматись в Катманду ще на один день і покататись на велосипедах, а заразом дочекатись ще одного учасника туру – найкращого каякера Казахстану, Сашу. Він без перебільшення найкращий, бо ледь не єдиний каякер на всю країну.
Усім хто буде в Катманду варто їхати кататись на велосипеді. Велосипеди в прокаті хороші, лише 10 доларів на день. І по Катманду їздити на велосипеді – та ще розвага і корисний досвід. Поки катались, знайшли басейн, куди заїхали ввечері і поплавали:



Велосипедисти

У Катманду можна розширити свій гастрономічний досвід. Непальська їжа не дуже різноманітна, і часто гостра. Мені вона не дуже подобалась, але їсти все можна. Найбільше мені подобались сендвічі, де можна вибирати різні наповнювачі, які продавались у маленьких забігайлівках, рис з овочами або вермішель. Сам по собі непальський рис дуже смачний. З собою слід мати ліки для шлунку. Туалетний папір теж не буде зайвим, бо досить часто трапляються неадаптовані туалети. Невід»ємним елементом непальської кухні є чай масала з молоком. Масала – спеції. Його варто пити саме з цукром. Без нього чай, як шлюбна ніч без нареченої. Навіть тих, хто не п’є чай, він не лишить байдужими. Банани в Непалі є різних сортів і стиглі вони просто божествені.
Наступним пунктом нашої подорожі було місто Покхара. Їхали на турист бусі, який декілька разів грівся і ламався. Так що вища ціна за квиток не гарантує більшої швидкості. Лише підвищений непальский комфорт. Дорога проходила повз річку Трісулі, тож заздалегідь було вирішено плисти. Я відмовилась плисти майже в останній момент через погане самопочуття. Хлопці попливли самі. А я поїхала кудись. Під час зупинки на обід я познайомилась з місцевими рафтерами, які зпропонували їхати на бусі до їх табору і дочекатись там своїх. Коли ми попрощались з хлопцями, я зрозуміла, що у мене немає жодної рупії. Тільки телефон, спорядження і банан. Але це мене зовсім не бентежило, я вже встигла розслабитись, бо я в Непалі. В таборі я познайомилась з Сандрою – американкою, яка живе в Непалі вже 8 років і заміжня за непальцем. Вони разом організували і керують туристичною організацієь Hardcore Nepal. За розмовами на березі річки ми провели декілька годин, доки не припливли мої каякери. Вона дуже мудра жінка, розповіла мені дуже багато цікавого про те, як живуть у Непалі, про свого чоловіка і їх справу.
Десь з цього дня мені здалось, що люди тут виглядють більш щасливими і безтурботними незважаючи на їх бідність і поширену неосвіченість. У них немає безлічі зайвих речей і надуманих проблем. Цьому варто у них повчитись. Окрім непальці дуже привітні. Спочатку я думала, що ми викликаєм у них цікавість як білі. Придивившись більш уважно, зрозуміла, що ні.
Один з величезних недоліків непальців – сміття вони викидають все і всюди. Я не бачила смітників за межами готельних номерів або кафе, розрахованих на білих.
До Покхари ми дістались пізно ввечері. Різниця з Катманду була помітна одразу. Немає пилу. Багато нових готелів з кондиціонерами європейського вигляду і велике озеро. Покхара – третє за численістю місто в Непалі. З міста відкривається вид на Гімалаї. Від Покхари починається ряд трекінгових маршрутів. Тут також зосереджено багато параглайдерських клубів. Ну і звісно ж доступність багатьох річок для каякерів. Саме тут знаходиться відомий каякерський прокат Ganesh shop. Власник його - француз Чарлі, живе в Непалі вже 20 років, знає все про довколишні річки, хоча каякером сам ніколи не був.

Ганеш шоп


Вид з готелю


Інтелігенти?

Тільки зараз я подивилась, що відстань від Покхари до Катманду – 200 км. Назад до Катманду дорога зайняла 8 годин з двома зупинками на поїсти! Ці числа наводжу для того, щоб було видно весь масштаб трагедії з непальским транспортом і станом доріг.
В Покхарі ми жили в туристичному районі Lakeside в готелі з усіма зручностями і видом на хмари, за якими ховались Гімалаї. Період мусонів мабуть затягнувся і перші кілька днів весь час йшов дощ. Рівень води в річках помітно виріс.
Питання де кататись наступного дня вирішувалось дуже просто – за допомогою візиту в магазин Чарлі. Він радив річки для рівня тварин і домовлявся з таксі або розказував як і куди їхати на автобусі. Найближча річка для хлопчиків, де викатували Сашу, була Upper Seti. Лише пів години на таксі.


Елітне таксі - машина 70го року випуску


Upper Seti


Upper Seti

Мене підвела «дружба» з непальською їжею, через що з покхари я покаталась тільки по річці Трісулі. І на озері Фева, що в ПокхаріJ На озері початківцям нагадували як робити ескімос і як довше триматись під водою. В озері, як годиться, живе якась живність, в тому числі, пиявки-людоїди. Вони були зовсім не проти спробувати білих на смак. Вони прудкі і залазили скрізь де могли. Ми ще 2 доби вбивали їх в душі.


Озеро Фева


Дістатись до старту на Трісулі (нижня частина, для дєвочєк) вийшло за 3 години на локал бас, що смердів нафталіном. Дощі тільки скінчилась, вода була висока і брудна. Було краще не думати, що все те, що викидають непльці, зараз плаває у воді. Пляж, де я кількома днями раніше я чекала друзів був повністю затоплений. Старт був на якомусь порозі, де я одразу в’їхала в бочку, зробила 2 невдалі спроби і заплила. Тюленячий страх повернувся, до мене незважаючи на мій попередній позитивний досвід. В мене був час подумати про нього. Можна дуже довго аналізувати, читати, хто як радить боротись зі страхами, це допомагає, але не до кінця. Насправді виходи є всього 2 – долати страх, роблячи, те, що страшно. Або перестати робити те, що страшно. Чи варто воно того?
Трісулі широка і швидка, схожа на Сан-Косі, пороги схожі – клас 3 і один 4-. Цей поріг називається Pin Ball, він найбільше запам»ятався з Трісулі, був схожий на м’ясорубку. Можливо це через те, що ми вийшли на берег подивитись на нього. Але ужаси можна було обплисти. Тренер обносити не дозволивJ Обговорили лінію і домовились, що попливу за тренером. На самому початку мені здалось, що він їде в саму срань, а я вирішила їхати по наміченій лінії. За порогом отримала догану. Тренер був тільки радий, що їду по своїй лінії, але через мене була зіпсована його лінія. Тренер як завжди правий. Якщо приймаєш рішення щось робити, роби до кінця.
Ще одна з особливостей непальської культури – похоронні обряди і ставленяя до смерті. Ніяких сліз і скорботи. А замість закопування в землю – кремація на березі річки, а потім скидання недопаленого тіла в воду. Таке може бути на будь-якій річці у будь-який час.


Ритуал


На березі Трісулі під час нашого сплаву як раз відбувалась церемонія кремації. Не те щоб було дуже моторошно, але не хотілось, щоб поряд пропливав такий сусід.
Незважаючи на те, що відстань від фінішу до Покхари була не більша ніж від старту, дорога назад зайняла 5 годин на локал бас. Магія непальського транспорту.
Я складний учень, я не завжди слухаюсь і маю свою думку стосовно тренерських настанов. Саме після цього заїзду з’явилась стаття тренера. Влучно написано, згодна з кожним словом. Я не думала про це раніше. Тепер я переглянула своє ставлення до тренувать. Лишилось навчитись вимикати свою думку на час тренувань.


Тренер вчить тільки хорошому:)

В Непалі у мене вперше чітко постало питання «навіщо мені це і що я збираюсь робити з цим далі». Моя відповідь у мене частково є. В горах і на річках, подалі від людей і міської марноти можна знайти той свій дзен, який ти сам туди приніс.
В житті всьому може бути місце – фрістайлу, чіткості, каякінгу, почуттям, страху і т.д. Важливо задавати питання, шукати це місце, а не просто так приймати те, що є. Шукати, скільки б часу і зусиль не знадобилось. Подорожувати корисно. Це допомагає змінювати світогляд, виходити за рамки. А найважливіше – не розгубити все те, що знайшов, коли повертаєшся туди, де звично і комфортно.
В день від’їзду хмари розійшлись і відкрились Гімалаї. Я знайшла дещо з того, що шукала.

Це була одна з найкращих подорожей ever. Я повернусь у Непал.
Дякую тренеру, всім учасникам туру і команді Riverzoo.

Відео:
Загрузка плеера


Загрузка плеера


Загрузка плеера


Загрузка плеера


В Києві на мене чекала пригода і новий досвід. Про це скоро буде.

Expedition Karemating

Дуже жаль, що тема каріматінгу згасла. Особливо тому, що ми тільки-тільки відкрили федерацію, знайшли райдерів, почали розвивати нові круті напрямки, які раніше ніхто і уявити собі не міг. Але так буває, всі стали зайнятими, змінили пріоритети. А може просто каріматінг виявився не таким вже і цікавим та перспективним, як думали на початку.

Але я вважаю, що каріматінг це круто і він потрібен людям!

Читать подробнее...

Киев - город викингов

Каякинг чукчи придумали. Викинги чукчам наваляли. Еще викинги Киев основали. Все это - факты исторические.

1502454_10200731762531150_1230406203_o.jpg

Некоторые говорят, что перед тем, как Киев строить, викинги крепко накостыляли всяким туземным племенам по пути встреченным. И продолжали регулярных люлей выписывать зимой всей округе. Потому что местные холода боялись до дрожи. Или наоборот - именно поэтому местные холодов боялись до дрожи. Так у потомков аборигенов рефлекс образовался - холодов бояться. Что-то вроде памяти генетической. Викинги же страха не знали. Другие считают, что право на каякинг чукчи утратили. После того, как отхватили от викингов. Что-то вроде отчуждения права собственности по праву сильного. Мутные времена были. Живых свидетелей тех событий я не встречал. Одно мы знаем наверняка - в Киеве есть настоящие каякеры, которые холодной воды не боятся. А чего бояться-то? С современной экипировкой можно весь год наслаждаться прогулками по воде!

Смотрите кино про настоящий зимний каякинг и, вполне возможно, капелька нордической крови забурлит в ваших венах. Если она у вас есть.

Загрузка плеера

Продолжение о Вьете.

Сперва я была очень воодушевлена этой страной, затем очень разочарована, теперь же вроде все наладилось и я хочу вернуться сюда для путешествия на мопедах и серфинга. Впереди еще почти месяц. Интересно что поменяется еще во мнении.
G0140940.JPG
Весь текст и фото в блоге.

Нет каякинга, за то тепло и фрукты.

_MG_3024.jpg
Проведя несколько подсчетов мы пришли к выводу, что во Вьетнаме будет дешевле прожить новогодние месяца, а главное теплее и полезней. Пока правда оказалось не очень дешевле, за то однозначно теплее и полезней.
_MG_3112.jpg
Завтра отправляемся на кайт-спот, посмотрим как получится кататься. Из кайтов у нас правда один, размером больше для Егора, за то у меня есть краски.
Немного слов о первых днях в блоге: http://alonabus.blogspot.com/2013/12/blog-post.html
В блоге я писала о войне, а сегодня мы посетили Военный музей. Это , пока. наиболее впечатлившее меня место. К сожалению, я не взяла фотоаппарат. Там стоит много техники, и в здании 3 этажа с фотографиями и экспонатами. Методы войны США не сильно отличались от фашистских, они жгли джунгли вместе с селами напалмом, поливали "оранжевым реагентом" территории, последствия которого до сих пор встречаешь на улицах, огромное количество детей мутировали (об оранжевом реагенте я раньше не знала). Штаты приехали "освобождать" Юг, но по сути боролись со всем населением Вьетнама, так как идеологию Севера поддерживала большая часть страны, и Юг практически сразу утратил позиции и доверие, и удивительно как это могло продлится 21 год, учитывая постоянные разгромы американской армии, постоянное противостояние всего населения Вьетнама от женщин с детьми до стариков и гражданские протесты против войны в Штатах, вплоть до самосожжения...

Скайрим для нордов!

Рассаживайтесь поудобнее, мои теплолюбивые читатели и слушайте эту леденящую душу историю 113 буйка.

DSC_7746.jpg

Стоп. Какой буек. Буек в этом году убрали, поэтому ему уже ничего не страшно. Или не угрожает.

Будем о холодной воде общаться. Вот мне, например, тренировать гладководную греблю пока есть вода открытая нравится. В расслабленном темпе. По часу-полтора за прогулку. Иногда - большие прогулки, на пару часов. От 4 до 8 километров. По глади залива и по Днепру.

Самой базовой туринговой снаряги достаточно для комфортного нахождения в условиях до -2 по Цельсию на протяжении часов.

Вот я и задаюсь вопросом время от времени.

Вы зимой не катаетесь почему?

Лодки разные важны

Лодки разные нужны - это аксиома. Какой у вас список лодок? Почему? Мой список выглядит следующим образом:

1. Круизный тандем. Для меня это SUP, для кого-то сит-он-топ, для кого двухкокпитный экспедиционник или сотня состыкованных модулей шведских. Суть одна - предельная крейсерская скорость в любых условиях. Длиннее 19 футов гребных судов-двоек я не встречал. В данный момент у меня 10'6'' 220 литровый SUP в этом качестве.

2. Серфовый снаряд. Для меня это вейксёрф, для кого-то родейник в бочке, после того, как попробовал серфить настоящие морские волны - заболел забавой этой. На родейнике морские волны тоже здорово серфятся. Родейник в легковой автомобиль помещается. В Одессе волны до метра бывают. Веселуха в пяти часах от дому.

Гипотиза о пригодности вальчика в Интеграле для серфинга на SUP требует проработки.

Одно понятно. Серфовый снаряд - мастхэв для жизни в Киеве.

3. Универсальный круизер. Риверраннер. Одиночный. Для меня это 11'2'' SUP 180 литровый. Сит-он-топ каяков и прогулочных каяков и каноэ в этом размере предостаточно. Вайтвотер тоже годятся.

4. Спринтер одиночный. Мне дистанция в 200 метров нравится. С классом лодки и стилем гребли не определился еще. Иногда мысль о каноэ посещает.

5. Здоровенная пирога с водоизмещением в полтонны. Драгонбот?

Вот как-то так. Список гребных судов, которые полезно иметь в хозяйстве. Или подарков под елку новогодних. Приму в дар спринтовое гладководное каноэ.

Первые 42 секунды

Некоторые помнят, как Андрей Лысенко завоевал приз за лучшую заварку прошлогоднего Короля Азии. Что с ним происходило в эти долгие секунды? Как работал организм?

Попробуем разобраться.

В любой деятельности человеческого тела выделяют четыре фазы активности:
0. Взрывной рывок. Первые 10-12 секунд. Бег стометровки.
1. Силовая нагрузка. Последующие 30 секунд.
2. Кардио нагрузка. Последующие 44 минуты. Обычный аэробный процесс. Используется организмом по умолчанию.
3. Изматывающая нагрузка. После 45 минут.

Собственно, нас интересуют первые две фазы. Первые 42 секунды.

Человеческое тело в свое распоряжение получило три источника энергии, используемой для сокращения мышц. Три различных химических реакции, производящих АТФ.
АТФ является универсальной формой запаса свободной энергии в организме. Вместе с тем, количество АТФ, хранимое внутри клетки невелико. На пару секунд всего. Это обстоятельство привело к формированию чувствительных механизмов, регулирующих энергетический обмен в скелетной, сердечной и нервных клетках. Процессы производства АТФ включаются последовательно и автоматически.

В фазе 0 организм получает пинка и начинает спешно искать креатинфосфат, из которого в срочном порядке производит АТФ.

В фазе 1 продолжающаяся более 10-15 секунд мышечная работа на максимально высоком уровне в следующие 30-40 секунд обеспечивается энергией анаэробного гликолиза, т.е. превращением молекулы глюкозы из расщепляющегося углеводного депо — гликогена печени и мышц до молочной кислоты. При анаэробном гликолизе молекулы АТФ образуются почти в 2,5 раза быстрее, чем при аэробном окислении в митохондриях. Таким образом, фосфогенная система и анаэробное расщепление гликогена до молочной кислоты (система гликоген — молочная кислота) обеспечивают человеку возможность мышечной рывковой работы значительного объема (в спорте — бег на короткие дистанции, подъем тяжестей, ныряние и т.д.)

Действительно круто то, что человеческому организму в первые 42 секунды интенсивной нагрузки кислород не нужен вообще. Стометровку можно пробежать не дыша. Такие уж наши организмы.

Бонус. Организм можно усилить. Насытить мышцы креатином и печень гликогеном. А о том, стоит ли об этом речь вести, я сделаю вывод из количества комментариев.

Выставочный проект Ride The Planet и фото-проект журнала "Вертикальный мир"

В ноябре состоялся выставочный проект Ride The Planet. Это мероприятие лично мне очень понравилось, своим масштабом, организацией, качеством работ, всем. Очень интересная подборка, интересные люди пришли, интересные лекции. В этом году удалось создать очень приятную атмосферу на выставке, был зал для отдыха, был фуршет на открытии, постоянное слайд-шоу, можно было пообщаться со всеми (почти) участниками проекта.
_MG_2803.jpg

Даша Пуденко (одна из авторов проекта) и Вероника Сорокина (участница проекта) пришли со своими чудными малышами.
загруженное (2).jpg
Катя Кулькова приехала рассказать о женском фристайле и международных соревнованиях.
_MG_2799.jpg
Так же с докладами выступили Егор Воскобойников, Ваня Рыбников, Стас Васильев и Андрей Пестерев. А о искусстве съемки в диких условиях рассказали Костя Галат и Олег Колмовский.
Фото с открытия тут: http://www.ridetheplanet.ru/reportazh-s-otkryitiya-vyistavochnogo-proekta-rtp-2013/

Сейчас проходит еще одна выставка экстрим-фото журнала "Вертикальный мир", на ней пройдут интересные фильмы, лекции. Пока мы были только на открытии и лекции Егора, потому много рассказать не могу.
_MG_2907.jpg
Подробно я написала об этом тут: http://alonabus.blogspot.ru/2013/12/ride-planet.html?showComment=1386837904577#c6627474921430458944
А все фотографии с выставки тут: https://plus.google.com/u/0/photos/102841556983896804081/albums/5956232901400117329
Надеюсь в скором времени мы сделаем в Киеве что-то подобное.

Мечты должны сбываться!

Все знают фразу “За все надо платить”
Я недавно плотно задумался, за что и как, мы по жизни платим.

Читать подробнее...

True Carnage

Безкоштовні уборки колись закінчуються.


Читать подробнее...

Может пришло время вспомнить...

... и подробно всем рассказать свои мысли и переживания? А, Вадик?

Читать подробнее...

Сообщение 51 - 75 из 301
Начало | Пред. | 1 2 3 4 5 | След. | Конец