Пост благодарности

Всем привет! Сижу чищу флешку. Нашла статью которую написала, но почему-то не забросила на сайт. Называлась она «2 года спустя. Я и Каякинг». Она явно недописанная и я уже многое в ней скорректировала бы, но решила не трогать, а разместить как пост благодарности. Не смотря ни на что я очень рада что ОН был в моей жизни и что в моей жизни были вы. А слова сказанные ниже искренние и актуальны до сих пор) Спасибо вам!!!

А вот и мой пост:
Довольно часто слышала вопрос «как ты ВООБЩЕ попала в каякинг?!». До сих пор не до конца понимаю чем я отличаюсь от остальных каякеров, но отвечу.
Дело было вечером, делать было нечего))) примерно так всё и произошло. Просто в какой-то из дней я поняла, что все мои друзья разъехались по отпускам/командировкам… и я осталась одна в Киеве. Решила заняться чем-то экстремальным, ведь мне всегда нравился адреналин, а мои друзья предпочитают более спокойный отдых. Случайно наткнулась в инете на какой-то «каякинг». Загулила что это такое. И вот я на тренировке. Три занятия и вот я на сплаве в Мигеи. Ещё пару недель и меня крутит-вертит на ХБ. Пол годика и я пытаюсь буфить в Ирпене. Ещё пол года и я еду в Норвегию.
Я пережила много разных эмоций благодаря ему. Искренне благодарна всем кто был со мной рядом в это время!
Спасибо большое, Арий, что взял меня на первый сплав, и дал тогда возможность самостоятельно решиться пройти Мельничный, что помог пройти остаток Плейрана на Шоа в мой первый норвежский сплав. Спасибо, Атомный, что так аккуратно подстраховывал меня в Норге. Спасибо всем, что звали меня в новые поездки. Спасибо, Какс, что поддерживал, ты же мой первый сейфти, для меня ты будешь всегда главным супер-каякерменом))) Спасибо, Ренеско, что так много меня спасал и столько рассказывал нового. Спасибо, Катюша, за компанию, это круто найти родственную душу в общем увлечении и что бы человеку также срывало башню как и тебе. И конечно спасибо, Юра Семенов, ты самый лучший! Твои тренировки – это не просто тренировки, это коллектив, спасибо, что объединяешь нас! Мы тебя очень любим!
И хотела бы поделиться вещами, которые очень удивили меня, когда я узнала о них первый раз))):
1. Пить из ботинка за отстрелы. Это был не то что шок, это был УЖАС и паника! Я всегда считала жуткой традицию пить из туфли невесты на свадьбе, а тут такое… Я помыла с мылом балетки перед тем как туда налили коньяк, а пока пила, то понимала, что меня вот-вот стошнит. Но я это сделала и теперь уже практически равнодушно отношусь к этой традиции)) Что правда, всё равно почти никто из моих друзей не знает, что я таким занимаюсь до сих пор!
2. Чистить зубы только в технической воде. Такую фразу я услышала от Антона, когда приехала первый раз на ХБ. Ходила-бродила искала где же этот краник с технической водой. Но потом я поняла, что я столько воды выпиваю во время месива в бочке, что почистить зубы в этой «речке» - не проблема вовсе.
3. Лодку нужно нести на себе. 20-25кг счастья. Я вообще не думала об этом как-то. Как сейчас помню свой первый сплав: нужно было обнести лодку с большого Мигейского; я прошла 2 метра, поменяла плечо, ещё 2 метра – опять, ещё 2 метра – остановилась передохнуть))) Спасибо большое, Арий, что помог тогда!
4. Лодки не застрахованы. Кто ж знал?))) если берёшь вещь на прокат, то понятное дело, что она будет застрахована … или нет… и тебе придется её купить, если сделаешь в ней дырку.
5. Не все поездки учебные. Точнее учебных поездок очень мало. И каждый отстрел – это напряг для остальных, ведь они хотят кататься, а не постоянно ловить тебя по реке. Я довольно долго этого не понимала и именно это дало мне возможность довольно много откатать пока я не научилась вставать. Спасибо большое всем, кто не смотря ни на что проводил мои спас-работы и спасибо что никогда не упрекали меня за мои частые отстрелы!!!

Чувак! Одягни ДОВБАНИЙ жилет!

Друзі! Тут нещодавно розвернулася дуже резонансна суперечка у світі великого каякінгу!
Цікава, корисна, і нам було б непогано за це побалакати теж.
Сенс такий Pat Keller один з найкрутіших у світі каякерів на пут-іні побачив знайомого чувака Корі, що збирався веслувати по річці з порогами без жилета. Ну на ньому була ганчірка від жилета, але без ємностей плавучості, чувак вирізав із жилету піну.
І Пат Келлер спочатку спокійно, а потім не дуже сказав чуваку надягнути ЖИИИИЛЛЕЕЕТ!
Одягни цей Доооооовбаний жилет чувак!

Читать подробнее...

Полет пятилетки под приподнятым перископом

Привет, детка!

Вот та осень - с прозрачным небом и запахом пожухлой листвы, которую я так люблю, - пришла и засыпала брусчатку, выгнав пеструю толпу коммунальных работников с портативными ветрометами наводить порядок на улицах. Я иду в парк и, наверное, к некоторому неудовольству дворников, пинаю листья, чтобы насладиться шорохом. Звук зачаровывает и мир вокруг просто ждет - что ему еще остается делать.

Я погружаюсь в воспоминания - могу себе позволить - и память рисует тот день в конце ноября.

Борода с Мишаней вынырнули из туннеля подземки и после быстрого знакомства мы помчались в Вишенки под ритмы "New boots and panties" - забавная деталь - потом, позже, ребята рассказали, что думали, что кроме них Дьюри никто и не слушает. Контакт установился и вечеринка в привычном стиле - первая из несчетного множества - началась. Последняя осень перед переходом самовыражения в радикальную фазу катилась к закату.

Дивные были дни.


IMG-20121130-01321.jpg


Дачники перебрались в город и заливы стали все мои. Можно сказать, лодочка повысила уровень загородной жизни до роскошного - преграды передвижению испарились. Теперь можно было захватить остров и провозгласить себя королем, устроив себе гостинную под открытым небом, или же просто укрыться в какой-нибудь заводи с книжкой в зарослях камышей. Вкус свободы - меняет человеческое существо, похоже, необратимо.

Память - забавная штука и детали легко можно допридумать - их будет мало, да и незачем они.

Близился закат и погода стояла даже лучше, чем сейчас на Пиренеях. О том дне я грезил долго. Есть осени отличная черта - выставлять напоказ хрупкость бытия и заставлять моментом наслаждаться. Многолетняя традиция прощания с летом на пляже, под отблески заката, нашла логичное продолжени и время пришло заносить осень в анналы истории - всему конец приходит. Гости провели меня до пляжа и приключенье началось тюленьим стартом.

Река была безлюдна и лишь одинокий лодочник, повстречался мне на фоне заката.

IMG-20121130-01299.jpg

Так мы и разделили тот закат, я и неизвестный. Разделили, да и продолжили заниматься каждый своим делом: я - грести. Впереди было еще около 5 км, сумерки сгущались по-осеннему стремительно, и полная темнота окружила меня напротив лодочной станции. Сумерки - это трещина между мирами и я оказался в новой реальности. Я, всплески весла, какие-то ночные звуки и приближение зимы. Приключение продолжалось наощупь.

За неимением веселых букв, напишу просто большими: ДЕЛАЙ ТАК! Выживание - обогащает.

Работа - освобождает. Незнание - сила. Мне повезло и Луна взошла всего через полчаса. Тут-то и настало просветление. Момент, так сказать, истины первой инстанции. По левую руку взошла. И этот факт породил легкие сомнения в правильности выбранного пути. Вспомнился Карл Гаусс и его приключения с поиском небесных тел перед ехидно хихикающими учениками. Ничтоже сумняшеся, развернул вектор движения, умножив его в уме на -1 и встал на путь истинный.

Оказалось - не казалось.

Восход Луны посреди залива, окруженного камышевыми зарослями - просто представь себе это. Тебя окружает тьма. Кромешная. И тут вдруг, краем глаза, ловишь какую-то перемену. Зрение, привыкшее ко тьме, остро реагирует на свет, и, если повезе, то можно успеть заметить, как едва заметно загорается восток. Миг - и вот уже через тростник пробивается свет восходящей Луны. Серебристые сумерки - так я называю это состояние природы.

Осени оставались часы.

Время - забавная штука и детали легко можно допридумать, их будет мало, да и незачем они. Тогда было круто и хотелось нового и неизведанного. Казалось, можно все. В любых количествах, каких хочется. Попробовали - так и есть. Захотелось большего. И понеслось. Как по заказу, тот солнечный, последний вечер осени стал отправной точкой приключения в серф-стиле, о котором мы даже и не подозревали. А перед ним - пришла зима и занесла все это - города, человеков, но для начала - зелень.

Город Л, конец ноября.

Uganda. The White Nile. Ribcage. Моя найулюбленіша уборка.

Це друзі було стрьомно, це довго, це мало наслідки і це було ... зафільмовано!
Якщо Вам цікаво як це відбувалось і маєте час то ось великий звіт про ту чудову поїздку Уганда 2011

А зараз трохи нової та як на мене цікавої інформації.

Читать подробнее...

Передноворічний маленький звіточок про осінній Water4All2016

Привіт, друзі!

Ну що, підвели підсумки цього року? А не забули туди додати про наші круті змагання?
Саме зараз, за декілька годин до нового року, хочеться згадати про один з найкращих моментів 2016-го! Однозначно, осінній Water4All був одним з них.

В цьому випуску:
- Равшан і Джамшут в каякінку
- Карма Андрія Миколайовича
- Ломака-балерун
- Ростік-морж-рибалка
- та інше

Тож, почнемо пригадувати наш туснячок з крутої фоточки чарівної Мигиї

14721660_1094627360652172_1204098252494477432_n.jpg

А продовжимо цікавими даними минулих років. Є така інфа, котру не багато хто знає, але тепер усі будуть знати: Water4All існує з 2008 року, тоді Льоша Сіденко ще не приїжджав, щоб виграти всі призи і розім’ятися перед наступними якимись змаганнями. Тоді не було ще дисципліни «Кануполо» яку цього року вперше привезли наші друзі Кльоц і Ломака

14915398_1086467791402541_7713909439881108648_n.jpg

Ось вони «Вітя і Максім. АК-47» або «червона шапочка і шостий вовк»

Окєй, почнемо з першої дисципліни «Кануполо», яка вже тісно засіла в наших серцях:
Назви команд пам’ятаєте? Мені теж сподобалось як капітани двох команд від kievkayaks-у обрали назви. Бомбезні назви, крутіше могли придумати тільки брати Стругацькі!
«Барвінок» і «Струмочок» рвалі і смєталі всьо на свойом путі.
Круто! Хочу вже щоб від kievkayaks було 15 команд і назви давали тільки Кома і Женя

14708355_1104863816295193_4293522103549716649_n.jpg

Ну, і почали ми валитися! Класнючим був поєдинок kievkayaks проти kievkayaks, де Антон Федоренко одразу почав лякати супротивників: комусь у вічі дивився, а у когось напряму спитав: «Мирослава, ти встати зможеш, якщо я тебе переверну?» Налякав і жодного разу не зробив обіцяного. Але зробили інші, а ще й Любчик зараза в іншій грі. Дякую вам, пацани, мені було дуже тепло і комфортно у драйс’ютіку з холоднючою водою, яка заполонила половину костюмчику. Тепер то я знаю, що треба його застібати краще.

14680586_1080656135317040_1635784852579006804_n.jpg

Цікавий епізод був на воді. Ви ж пам’ятаєте, як Равшан і Джамшут домовлялись вровєнь все робити? Ніхто не зрозумів їх прекрасну мову, тому вони і виграли. Там якась гастробайтерьська стратегія, не інакше

14690832_1050686465045637_6071132529781804832_n.jpg


Навіть Какс нерозумів цієї стратегії і вирішив звалити посеред гри.

_MG_2501.jpg

Я б так теж зробила. Хоча, я декілька разів пробувала звалити, коли перегорталась і типу не могла встати… але якась сила тягнула мене назад до команди

Жеребкування:
На жеребкуванні не було би так цікаво якби я не розповіла історію минулорічного Water4All-у, коли таку схему Антон тільки ухвалив.

14642468_1080655988650388_659389055423880334_n.jpg

Іхали ми, значить, антобусом до Мигії і питали що як буде проходити, саме тоді на питання Кірюши як проходитимуть жеребкування Антон відповів, що новачок тягне папірець з прізвищем сильного каякера і вони створюють пару, в якій сильний каяк ер допомагає слабшому проходити дистанції.
Кірюша помовчав трохи, щось сам собі подумав, а потім прокоментував «Ну вот и посмотрим у кого какая карма»
Цього року «такая карма» була у Андрія Миколайовича. Десь він мабуть сильно накосячив, тому на жеребкуванні самі знаєте кого отримав. Але проплавали ми недовго, бо стрес від холодної води та від камінців по жопці подкосили мій стан.


Награлися, наплавалися по самі вуха. Ніби то в перший день дивилися звіт наших Тернопільських друзів команди «TURE» про експедицію «TURBAT KAYAK Expedition” . Дуже кльово і цікаво вийшло. Я у захваті! Тому додаю лінк для перегляду https://www.youtube.com/watch?v=_q36occL6eY&feature=youtu.be


Другий день.
Відгребли другий день, як то кажуть, пополной. Доганяли Кануполо, провели рятівні роботи.
Дехто навіть показував свої навички з балету. Ломака-балерун

14731367_1080656745316979_8190653247650132870_n (1).jpg


Рембо: Перша кров.
Виступав наш Женчік. І якийсь камінець надавав йому. «Змагання без крові нікому не цікаві» - каже Антон. Може то він його так?))

14717191_1080656855316968_9076495631832652977_n (1).jpg


Тут звісно без коментарів. Андрюша Любить Діму, це всім давно відомо

14695521_1080656935316960_5764518571949135487_n (1).jpg

Свєта, бережи чоловіка від цього типочка, бо увідьот


Тим часом дівчата мерзли. Що ти знаєш про дубак? Нічо! А Даша знає! Спитай у неї

14671330_1080657051983615_3444260859329415084_n (1).jpg

Але є і моржі. Наприклад, Ростік. Він ніби на сома чекає.

14680558_1080657148650272_4861040227555443125_n.jpg

А Діма потім цього сома витягує

14650100_1080657238650263_4192522456039140225_n.jpg

Веселуха, взагалі!


Остання дисципліна була Спрінт.

14681803_1080657401983580_7644354768193979324_n.jpg

Для мене, хвала Богам, це вже не стресова ділянка, яку я проходжу з сухою головою. Коли всі рвонули як ошпарені лані, я собі тихенько попливла до фінішу і помітила трьох каякерів, котрі не пойми що робили, але точно не те що треба. Я навіть подумала, що то не наші, а коли почула знайомий голос Ростіка-рибалки і бадьорий призив «Мирослава, давай з нами тусить!? Ми туди не їдем» нічо не зрозумів погнала я далі. Аж потім, наприкінці, приїхали наші красавчєгі, та ще й в обнімочку. Жаль нема фоточек, то було епічно!

Фініш

14708336_1080657475316906_3969691054146677920_n.jpg


Паті

На паті вогнище було, хоч Кома і хотів засипати все к чьортовой бабушкє, але грітися таки треба. Коли я підійшла,то вся куча замерзлих каякерів слухала Женю і Ломаку які тарахтіли про щось таке «послє, продолжай, пєнь, пуп, проститутка…» і ще куча незв’язаних слів. Тоді я і подумала «Капець, приїхали… Зовсім мозок застудили дитина» потім мені сказали, що це гра така. Ржака, в загалі .

14671074_1080657648650222_3396449946553792120_n.jpg

Кінець першої частини

Продовження буде. Не скоро, але буде.

Цей звіт завчасно публікую спеціально для Олени Ющенко та для інших наших каякерів, щоб їм ставало дедалі веселіше.

Криза середнього віку

IMG_2627.JPG

Ще один звіт чайника. Дуже люблю їх читати, тому сам іноді такі пишу ))
Як казали в фільмі Fear and Loathing in Las Vegas: “Decision to flee came suddenly”. А якщо серйозно, то рішення “ні в якому разі не святкувати наступний день народження в місті і особливо не святкувати традиційним способом” було прийняте ще на попередньому святкуванні. Не те, що воно вийшло поганим, але те свято не було моїм і враження були відповідними. І плювати, що мені мало виповнитися 30.

Читать подробнее...

"Як діти в школу, так ми на кануполо!"

Привіт, народ!

Перебрала всі фоточки, які наклацали ми і інші пацани, яких я не знаю, і виявилися вони ржачними, тому захотілося зібрати їх в одному місці і прокоментувати.

Так, ну з чого починати? мабуть з ранку!

Сонячно, тепло, настрій шикарнючий, що нам ще для перемоги потрібно було!?
14435251_1175378269188401_2068549214844124768_o.jpg

Зібралися всі на 9 ранку, окрім литовців, через яких наш турнір мав горду назву "міжнародний". Дісталися вони на змагання тільки у другій половині дня і одразу усіх наказали, фак іт!

А ми, тим часом, багато справ переробили: пограли, програли, випили, з Любчиком пообнімашкались, борщичка з салом навернули, ще раз пограли, ще раз програли, поїли знов.
Не жизнь , а кайф сплошной! (с)

А ось виглядало це так:
14352317_1175380459188182_2793497961021425837_o.jpg
Розминка.
Танцюлі для розігріву і бадьорий настрій повинні були принести нам перемогу, але хтось не дотанцював і боги дали нам болт. Я знаю хто це, але не буду казати.


Показовий виступ почався з команди Kievkayaks-1. Там була я, Вовчик (хокеїст), Кірюша, Каксік , Женя Іванов, Ромич (Бро) і наш лідер Кома. Дофіга шось народу прийшло, тому записали мене та Ромчика в запасні. Я спочатку навіть розлютилася, а потім, коли трохи пограла, то була щаслива, що в нас є заміни і час перепочити,бо туди стільки енергії ввалюється, ппц!
14424968_1816021495296190_8227364270330361306_o.jpg

14361324_1816023575295982_3197123625913184996_o.jpg


А тепер ода для KWS-1, з якими ми грали перший турнір. Блін, вони круті! Такі круті і красиві пацани, що ніхто мене вже не зміг підкорити, хоча глядачі казали, що литовці грали краще. Але ні, ніфіга вони не краще. Боротьба була запекла! Така старанна з нашого богу, що олімпійцям і не снилось. З боку KWS-1 не знаю що то було, але вони швидесенько нам "насували" з рахонком дофіга:0 (не пам'ятаю, вибачайте)

Ось кому-кому, а Кірюше було не легко з таким суперником. Мені він такого не робив, мабуть пожалів. І на цьому дякую.
14424727_1816022541962752_955835891459424810_o.jpg

14425511_1816022665296073_4426649934767229845_o.jpg


Далі фоточка-свідчення того, що наші супротивники не тільки круті і красиві, а ще й доброзичліві.

14372413_1816022901962716_7700551130111253983_o.jpg

це Олексій підплив до нас після першото тайму (його ж Олексій звати? нехай буде Олексій) і пояснив, що за фігню ми робимо та дав поради яку фігню робити краще, а яку не робити взагалі. Я навіть там слова якісь кричу Жені, котрий на тренуванні мене вимотував, кидав, штовхав, топив і уніжал, а на змаганнях здавалося, що заснув))

А Комі сподобалась порада про "валітє всєх, кто рядом" і він одразу увімкнув Чака Норіса. Потім не одноразово це згадував, але залишав всіх цілими, хвала богам!
14380046_1816022825296057_1381377756888073706_o.jpg


Ще Олексій порадив нам бути агресивнішими та наполегливішими… І тут ми почали валитися! Не знаю чому, але мені більш за все сподобалося саме атакувати. Може я теж Чак Норіс? ))

14324283_1816023578629315_8574285407865222932_o.jpg


14324663_1816023441962662_4077891816001194025_o.jpg

Шо я хочу сказати в підсумку... Нам трохи не вистачило часу, щоб рознести пацанів в пух і прах. Десь пару рочків не вистачило, а так ми ого-го!
Які ми ого-го дивіться далі

14409466_1816023295296010_3637598126802530427_o.jpg

Наприклад, я - ващє звізда, не дала забити гола! Думала розплачуся від щасття!


Потім час закінчився, ми поручкалися з крутими пацанами і попливли до берега, де Каксік застряг у човні, а я, як його справжній друг, визволяла безпомічного Макса зі скрути 14352006_1175368182522743_5628611656221239962_o.jpg

Все обійшлося без розриву тіла, особистості і мозку Какса.


Далі ми фоткалися командою і клубом. Навіть можете побачити Андрія Безуглого, який прийшов вболівати за Какса, а не тільки Вікторія Ус, як каже сам Максім: "А я так скажу: Вікторія Ус дивилася як я плаваю в човні, а не навпаки. В мене все." (с) Какс

14379868_1553306998028299_8602548053019980182_o.jpg

14425358_1175408099185418_2896580682149157127_o.jpg


І нарешті той момент, котрий чекали усі! Виступати пішла команда звьоздних звьозд, яку очолив отой роздягнений мужчіна, якого силою переконали вдягтися для фото хоча б знизу.
Тож, Kievkayaks-2: Льоша, Рома, Женя, Діма і капітан Семенов Юра!
14434930_1175409505851944_973399139509217041_o.jpg

Той мужчіна, який головний в команді, вміє не тільки технічно кидати м'яча, а щей телефонувати по ньому! Була б я Семеновим, то теж дозволяла би собі таке...
14361409_1816024501962556_5209819319994027105_o.jpg

14409920_1816024801962526_8227150297782349126_o.jpg

Тут Чак Норіс навіть не претендує на якесь звання, бо знає Саймона особисто


Далі буде йтися про те, як Женя з Каксом ненароком почали відбивати у Ренеско звання "Я на фотках офігєнєн"
14352577_1816024178629255_3479994690902175788_o.jpg

14361224_1816023981962608_2034053175524193878_o.jpg


Черга була, щоб зафоткатися з Женєй, але фортуна повернулася тільки до однієї людини. Хоча, ніхто не знає, може він заплатив за це ))

14435000_1175408999185328_5685754974556220613_o.jpg


Ще на початку змагань для нас провели майстер-клас як треба кидати м'яча, що з цього вийшло дивіться, бо описати важко.

Ось так роблять здорові люди:
14324159_1816022495296090_1953556706334497524_o.jpg

А ми робимо телекінез!

14311415_1816022578629415_9189758118358621702_o.jpg

Діма вміє навіть поглядом м’яча кидати

14352477_1816025541962452_1069539703229479588_o.jpg

а Кома іноді Чак Норіс, а іноді Гарі Потер. Треба у Нікі спитати, може вдома він перевтілюється на когось ще! ))

14362608_1553307391361593_4722623800227340911_o.jpg


Ну і я з Максом не відставали від іншіх нашіх чаклунів. В мене там перстень чарівний, який, з'ясувалося, до одного місця...

14444696_1553309864694679_6488970550543047126_o.jpg


14444879_1553308208028178_2396321013157537282_o.jpg



І на додаток фоточки, як ручкаються здорові люди і як ручкається наш король!

14380139_1175409452518616_8718493366585612299_o.jpg

14444871_1175409469185281_7141472716550075443_o.jpg


Кінець!

У кінці першого дня було смішно. По-перше, Вадім Лєонідич назвав нас паралімпійською збірною, бо приходив сам своїм пішком і бачив як ми грали. По-друге, мі поїхали на базу святкувати день народження Семенова, а він заснув на складі. А в той час приїхали вітати нас Яворські і повернувся наш каякер-рибалка Андрій Миколайович. Тож поїли ми овочі-гриль, пообнімашкались і роз’їхалися грітися по домівках.

Все це було про перший день змагань і життя клубу Kievkayaks. Маю надію, що хтось напише про другий.
Дякую нашим хелперам і групі підтримки: Лара Сербінова майже зірвала голос, а може і зірвала ))) Таня Семенова, Аня Бороховська з Антоном, Андрій Безуглий, Вадім Лєонідич, Ленка Ющенко (окремо дякую, що привезла мені штани), Ніка Шмельова і Катя Шипова (за фоточки дяка велика) інших я не знаю, нажаль, або не пам’ятаю хто був

Тепер готуємось, тюлені, до Kayak Fest Water4all - Autumn Session 2016

Дали - Будде

Обычная жизненная ситуация в Северной Каролине. Тупишь себе дома. Звонок. Тупишь. Снова звонок. Тупишь. Раздупляешься. Идешь такой к двери. И спрашиваешь - а чё за на#уй? А изз-а двери: "Это я!" А ты такой о#уеваешь, как это - тут я и там я? Тупишь еще немножко. Минут полчаса. Потом, короче, дверь открываешь, а там - ааа, крокодил!!!

Репортажик: http://www.bbc.com/news/world-us-canada-36210081

P.S. Для тех, кто играл и прошел дрожжи - дальше - бесконечный кипяток. Его уже прошли трое.

P.P.S. Для тех, кому добавки - расскажите о игре с точки зрения крокодила.

Той, що греблю рве

Криво кидаю моркву,
Пливу, кіляюсь, мокну,
Вішки збиваю,
Ворота пропускаю...
«Лісова пісня». Ремінісценція.

Як і будь-яка каякерська подорож, ця почалась з погрузки човників. Під традиційні жарти старших пацанів про стан нашої снаряги, Антон дов’язував мій та Олін каяки. Комфортабельне приміщення турклубу «Гряда» (гаражний бокс) манило та вабило допитливих крізь привідчинені двері. Автомобілі киян та гостей міста поступово заповнювали п’ятничні проспекти та бульвари. Десь далеко текли річки, не підозрюючи про наші скромні плани, мрії та наміри. Уявляєте, скільки різних речей відбувається одночасно?

***
Мене ще ніколи не питали, навіщо я їжджу на змагання. А якби запитали – я б, мабуть, з’їхав з теми, бо як про таке говорити без дурнуватого пафосу? Краще мовчати та шукати відповідей у собі. Як би там не було, – ми їхали на змагання, і навряд чи хтось вправі нас за це засуджувати.

Взагалі, я не те, щоб дуже люблю буси. Не менш змішані почуття у мене викликають ідеї відповідальності за власні вчинки та невизначеності власного майбутнього. Проте, стоїки завіщали нам з цим миритись, - і ми миримось. Але коли в такий сатанинський коктейль долити два літри пива та невблаганність водія... Час зупиняється, драматизм ситуації наростає, і раптова (як і положено) розв’язка стає достойною тарантінівської «Мерзенної вісімки». Що характерно – в обох випадках все закінчується хеппі-ендом.
IMG_0608.jpg

***
Кажуть, що до ери мобільного зв’язку люди були кращими та думали про речі, про які ми, діти інформаційного суспільства, давно забули. Наприклад – якщо ти та твої братани (Даша з Аньою) їдете різними транспортними засобами в місце, де не ловить ваш мобільний оператор, але при цьому вам конче потрібно зустрітись в пункті призначення та виписати один одному порцію обнімашок, то вам усім потрібен план. Плану ми не мали, тому ранковий приїзд до кемпу «Білий Слон» (у якому та в околицях якого були розквартировані учасники змагань) був скрашений безцільними вештаннями у пошуках знайомого намету та знайомих облич.
Проходячи повз машину з човнами дівчат, я відмахнувся від думки, що вони можуть спати всередині (себто в машині, а не в човнах) – у них же був намет та спальники. Через деякий час ми пішли покімарити годинку-другу в бусі Антона – хоч у нас були намет та спальники. Ще Ісус підмічав нашу неспроможність однаково ставитись до себе та до інших, через що трапляється чимало лажі.

На превелике щастя, більшість розлук змінюється встрєчами, тож не пройшло й двох годин, як я побачив Аню та Дашу. Для документальної точності зауважу, що побачив їх я лише, коли вони вилізли на бампер буса та встали навшпиньки, а до цього – не побачив, бо зі спалки їх видно не було. Але, шановний читачу, не поспішай формувати поспішних образів та висновків. Хоча – чому б і ні?
IMG_0152.jpg

***
Згідно із задумом організаторів, першим етапом змагань були рятувальні роботи. В двох словах – треба було рятувати весло, буй та надувний бублик. Останні два виступали симулякрами чи то каяка чи то людини, - агонізуюча реальність, одним словом.
IMG_0315.jpg
Хтось може зі мною не погоджуватись, але рятувальні роботи – це найвеселіший етап будь-яких змагань. Можливо, справа в тому, що люди – не ідеальні, а чужі помилки – смішні. Копати глибше я не буду, скажу лише, що від власних помилок було не дуже смішно. І на справжніх рят.роботах не завжди смішно. От, як все серйозно.
Уважний спостерігач міг зробити чимало висновків як на каякерські, так і на жизнєнні теми, мої були наступними:
1) Інколи нічого робити не треба, все саме запливе в улово.
2) Інколи, як би ти не старався, щось все одно запливе за контрольну лінію.
3) Наявнсть трамваю інколи краща за його відсутність.
4) Мотузку треба кидати влучно і з першого разу.
5) Авторитети теж помиляються.
6) Етап з розряду значущих дуже швидко може перейти в розряд незначущих, що змушує заднім числом провести переоцінку пережитого.
Сподіваюсь, все це мені допоможе в грядущих рятувальних роботах, і не лише.
IMG_0371.jpg
Другий етап звався «каяк крос», хоча по-суті представляв собою довгу гонку від Дземброні до Красника. Учасники були розбиті на три десятки, кожна з яких стартувала одночасно, між десятками встановлювався інтервал у 3 хв. Не знаю, що там відбувалось у інших десятках, а у моїй – боротьба була не дуже запекла. З самого старту вперед вирвався Сашко Рибаков на олдскульному човні довжиною з Таймєнь, за ним Олег Владимир, а за ними, проклинаючи власну лиху вдачу, забивалово на тренування та не по розміру великого човна (поганому каякеру човен мішає) боровся за трєтє місце ваш покірний слуга.
Але найцікавіші події відбулись після мого фінішу – спочатку одразу ж за мною фінішувала Аня (каже – не обганяла, щоб я потім не нив), потім у другій десятці Жора Незбрицький на пластиковому слаломнику об’їхав фаворита змагань Ярика Ілясевича, і, врешті-решт, у третій десятці одразу за Антоном приїхала Даша. За результатами етапу вона займе восьме місце, прям ващє крута! Плюс ще й Оля доплила без пригод, хоча вперше плавала цю секцію по такій воді.
Маю сказати, що гонка мені сподобалась – було б дуже круто так поганятись в Яремчанському каньйоні чи хоча б на Черемоші, але по високій воді. Кардинально інші відчуття від добре знайомих секцій.
IMG_0640.jpg
По завершенні етапу, трохи прикатали слаломну трасу на Дземброні, взяли майстер-клас у Макса, Ренеско та Семенова, після чого почимчикували в їдальню хавати мівіну під розповіді тернопільців про суворий експедішн річкою Турбат.
Розповіді, фотки та відоси були шикарні, гідну конкуренцію їм складали дотепні жарти київської еліти водного туризму, коротше кажучи – було душевно. А потім – ще в баньку на шару пішли. А потім – спальник, намет, – так і живем.

***
Недільний ранок почався з горонівського «Гряда, вставай!», дивним чином синхронізованого з нашим будильником. Не знаю, що б це мало означати. Усе навколо сяяло привітністю, народ посміхався, махав руками, взнавав наші обличчя, бажав доброго ранку та смачного, трава зеленіла, ех, та шо там казати... Ми трохи попрактикувались синхронно відповідати на різні привітання та звертання, дівчата пограли в теніс, забрали теплий та сухй неопрен з сушарки (sic!), чим позбавили мене традиційного ранкового задоволення від споглядання чужих страждань.

Досвічені учасники давали кардинально протилежні оцінки слаломній трасі на порозі Дземброня (де і мав проходити останній етап змагань – слалом). Якщо коротко – чимало зворотніх воріт стояло в мілких текучих уловах, та й взагалі невисокий рівень води викликав серйозні проблеми у багатьох спортсменів.
Шкода, змагання не передбачали номінації за кращу уборку, бо у першій спробі (геть зайву скромність) автор цих рядків зробив непогану заявку на перемогу – внєзапно затупив і замість траверсу від 10 до 11 воріт кільнувся та трохи подер об каміння майку з номерком (каюсь). Це було серйозною тактичною помилкою з мого боку, тому спроба вийшла нєочєнь. В другій спробі я зробив ставку на дуже повільну греблю (це я вмію) та мінімальні торкання вішок (з цим трохи не склалось). Докладені потуги дали врожай, тож дистанцію я проїхав без пріключеній і замкнув собою десятку лідерів.
Результати етапу особливих несподіванок не принесли – досвічені учасники рівномірно розташувались у верхній частині таблички, Аня з 11-м місцем та Даша з 13-м потрапили у першу половину. Дякую, що не обігнали!
IMG_0503.jpg
Потім на розслабоні катнули до Красника, спакувались під дощем та порулили на нагородження переможців. Команда з турклубу «Гряда» (це ми) зайняла 11 (Даша), 13 (Аня) та 24 (Оля) місця. Що, я щітаю, непогано, і ващє. Я ж комфортно розташувався між Дашою та Аньою на 12 місці, і скажу вам, як на духу, що цього місця я достойний, а воно – достойне мене.
Ще нам усім підігнали круті футболки та наклейки, а Дашці за найкращий серед дівчат результат – красіву помаранчеву фліску.
IMG_0738.jpg
На прощання сфоткались з організаційним та ідеологічним двигуном всього дійства та по сумісництву – кумиром моєї туристичної молодості – Володимиром Гороном, розкланялись, посідали до транспортних засобів і були такови.
Занятним епілогом цієї історії стало наше з Ольою встигання на франківський потяг, бо поїзди створені для того, щоб доповнювати подорожі наявними туалетами, а люди створені для того, щоб встигати на свої поїзди. Такі діла.
IMG_0658.jpg

Адовий експедішен на Синюху та Південний Буг.

Після слів “Ну все поїхали, в нас графік” бус з човнами сказав “Start Error” а це проблєм з іммобилайзером і на ньому ми вже нікуди не їдемо.

Читать подробнее...

Привіт від цигарок!

Восени на Water4all-і я вболіваючи за Арія під час індивідуальної гонки допомогав йому прискорюватись мотивуючими закликами:

Читать подробнее...

Привіт від цигарок!

Восени на Water4all-і я вболіваючи за Арія під час індивідуальної гонки допомогав йому прискорюватись мотивуючими закликами:

Читать подробнее...

Поріг Over Time!

Перший поріг на сплавній ділянці Білого Нілу - Over Time.
Не простий та не типовий для Уганди. Скоріш Норвезький.
Це за великим рахунком єдиний поріг з чистим дропом, який можна більш менш спокійно катати.

Читать подробнее...

Експедиція на грані зриву!

Експедиція на Ірпінь була на грані зриву. Точніше вона зірвалася повністю після того як відпали всі крім мене та ще одного хлопця з ФБ.
Я йому написав що нас двоє, це мало, і тіпа виїзду не буде.

Читать подробнее...

Про River Surfing на каяку для початківців та не каякерів )

Колись одна весела і добра людина сказала: «Трюки? До дідька! Головне - сьорфінг» і заїхала на хвилю Nile Special. Ця людина вміла та могла мочити трюки, але «Головне – це сьорфінг»

Читать подробнее...

Якось на ХБ

- Брат, не слушай свой мозг, ты должен прислушаться к своему сердцу. Что говорит твое сердце?
- Оно говорит: «Это неправильно, не делай этого»
- А что говорит твой мозг?
- «Мы здесь, все вместе, и было бы позорно пойти на попятную».
- Вот что случилось: шайтан тебя запутал! Он поменял местами твои мозги и твое сердце!
З кінофільму «4 леви»

Ага. Раптом я зрозумів: шайтан мене заплутав.
На березі стояв Ренеско, однією рукою запрошував у бочку, а іншою – тримав фотік, натякаючи на крутєйші кадри. Між берегами булькала, гуділа і чвакала вищезгадана бочка. Не знаю точно, на що вона натякала, і чи натякала на щось взагалі. У голові крутилось нецензурне припущення та схожого штибу передчуття.
Серце (чи мозок) бурмотіло: «Не роби цього, тобі попередніх разів мало?», мозок (чи серце) з викликом питав: «Не сци, ти для чого сюди приїхав? А як же фоточки?»
Була субота, 31-е жовтня, вечоріло. Труби Зміївської ТЕС гаптували осіннє небо чимось брудно-сірим, автор цих рядків сидів у пластиковому човнику та вагався. Усе змахувало на випадковий збіг обставин.
12193575_724510637654212_1036997815890895416_n.jpg

***
Дорога на ХБ (як і будь-яка дорога взагалі) схожа на клітчату торбу. Наприклад, у ній можуть виявитись: обгорілий каркас автобуса, безкоштовне сало в придорожньому генделі, сумка з невідомим вмістом із фільму Metallica: Through the never (типу сумка у сумці), дві сестри, чотири леви, а також - шестеро каякерів.
Мої очікування були розпливчастими. Півтора роки тому бочка залишила по собі відчуття «Аааааааа, жесть, от роздуплюсь і наступного разу буде краще. Зате безпечно і вода тепла». Перед виїздом дивився відоси про основи фрістайлу в бочках та на хвилях. Наївний.

Під’їзд до Комсомольського супроводжувався традиційною інтригою щодо кількості працюючих труб. Соц.опитування показало, що більшість віддала би перевагу катанню по двом трубам, Антон обрав варіант «Сцикуни! Треба три труби!». Два стовпи диму на горизонті спричинили вибух ентузіазму серед спортсменів, проте вищі сили – ще ті гумористи. Тому двохтрубна бочка *башила на три з половиною - типу, щоб ніхто не засмучувався.
«Я манав розминатись, зараз бочка усе розімне» - Антон з човном на плечі почимчикував вздовж паркану. Невдовзі, пацани вже роздавали гівна, розминались, крутили спіни, траплялись красиві повітряні елементи, коротше кажучи з берега все виглядало кльово, хотілось внести свою посильну лєпту та угорєть.
12191069_724511164320826_4025772409832866497_n.jpg
Арій
11988746_724511127654163_8769668233536257749_n.jpg
Антон
12208334_724511094320833_9076890976568274410_n.jpg
Макс
12191998_724511054320837_2370950897357459295_n.jpg
Саня aka Ренеско
***
Щодо моїх очікувань – бочка виявилась більшою та швидшою, вода – прохолоднішою, а навички сьорфу – нікудишнішими, ніж я собі уявляв. На щастя, я катався у здорових трекінгових ботах, через що сидів у човні настільки жорстко, що відстріл був справою важкою, незручною та невдячною. Тільки це вберегло мене від запливів.
Чуваки давали корисні поради на тему крінів, виїзду з бочки та спінів. Я успішно продовбував кріни, з бочки виїжджав лише вверх дном та пере*обувався через корму – одним словом, усе йшло своїм чередом. Було круто.
12189150_724511114320831_4965158040968165697_n.jpg
Під час однієї з моїх заварок, Макс пояснював дещо стурбованій Олі, - мол бурхливі овації каякерів-глядачів означають, що райдер перебуває при свідомості та за активного втручання бочки виконує неконтрольовані зв’язки мувів (іншими словами - п*дораситься). Жодних причин для хвилювання.
Самі заміси були не дуже жорсткими, але напрягала неспроможність свідомо це все припинити. Мабуть тоді я зрозумів, що мають на увазі, коли називають бочку «тренажером».
Та я вам скажу, що секунди контрольованого сьорфу а також отой момент, коли тебе нарешті промило, і ти встаєш та разом з переможним «Єєєєєє!» випльовуєш водичку, якою бочка щедро прополоскала тобі усі можливі порожнини, вартує багато чого. Ще б знати, чого саме.
12189530_724511000987509_576630606057204830_n.jpg

***
Ночували ми у готельчику, не те, щоб геть совковому, швидше застряглому поміж 80-ми та 00-ми. Слідуючи рекомендації метрдотеля, відклали до кращих часів відвідини місцевої більярдної, оскільки там поки ще не готові приймати столичних гостей з належними почестями (можуть відп*здити). Натомість – зарулились в піцерію, де насолоджувались телевізійним шоу про дуже жирних людей. Тим часом, Комсомольське святкувало Хелловін, - околицями Будинку культури дефілювали розмальовані дівчата та стрьомні мужики.

Резиденцією на цей вечір для нас став неочікувано прокачаний номер люкс, у якому потопали в розкоші Антон та Саня. Для повного шику бракувало лише дзеркальної стелі і ліжка з балдахіном (та й то, не факт, що бракувало).
У світі було неспокійно – падали пасажирські літаки, траплялись пожежі, землетруси, розборки між владою та олігархами, про що йшли абсурдні випуски новин. Це телевізійне насіння падало на щедро вдобрений передачею про жиробасів грунт та вступало в дивний контраст з позитивною каякерською атмосферою. Думалось про межі людського співчуття, егоїзм як благо, невідворотність подій та іншу хрєнотєнь. Потім тєлік вимкнули і стало зовсім зашибісь.

***
У неділю прокидались без кіпєшу та напрягів, катались, фоткались. Знову було дві труби – як ілюстрація того факту, що завжди може бути краще та завжди може бути гірше. Суб’єктивно здавалось, що сьорф був контрольованішим, об’єктивно – місило як шматок лайна. Було круто!
11220850_724510687654207_8515355695512366121_n.jpg
Не можу не написати про струю за бочкою. Її я зацінив ще у перший виїзд – по-перше на ній дійсно цікаво кататись та траверсити, по-друге вона вся така прикольна, з поганками та іншими вертикальними структурами, але при цьому безпечна, а по-третє – тебе взагалі нічого (крім серця/мозку та глядачів на березі) не змушує лізти в бочку. Тому можна робити вигляд, що тренуєшся, обманюючи таким чином власне сумління.
10464288_724510784320864_1060068420417142575_n.jpg
Оля та струя

***
Через два фільми, дві технічні зупинки та дві вечері ми були в Києві.
Бочка дійсно розім’яла – від кріпатури боляче сміятись та лежати. Залишилось відчуття чогось великого, пізнаваного, але поки ще – не пізнаного, а значить – треба їхати ще.
І до дідька ці шайтанові приколи, адже серце та мозок – це, насправді, один і той самий орган!
12065948_724510917654184_259345246472957025_n.jpg

Adidas Sickline 2015

Давненько я тут не писала, и сейчас самое время.
Только вчера мы вернулись из Австрии в Москву на 3 дня проездом и едем в Грузию. Нас встретил снег, пробки, все как всегда, даже погода не любит этот город..
В этот раз я привезла с собой самую большую награду в моей жизни - медальку Adidas Sickline 2015 3rd Place.


Все эмоции и о том, что я думала и как так вышло я написала уже в блоге.
Спасибо всем большое, что не забыли, болели, поздравляли, это очень приятно и круто. В конце октября я приеду и очень жажду всех увидеть! До встречи!

Чому потрібно тренуватися у вихідні

Вже давно для себе вирішив не ділити життя на будні та вихідні, бо це ніби якийсь час живеш, а потім якийсь час перестаєш жити. Обгрунтування звичайно таке собі ))
Але от останньої неділі я черговий раз переконався, що воно працює.

Читать подробнее...

Красота на САПЕ. 18+

Рабочие будни прокатчиков.
Осторожно нецензурная лексика.
Рекомендую смотреть до конца.
Загрузка плеера

Увы, на продолжение сего действа свободную прессу не пустили, только молчаливые стены склада да промышленный фен стали свидетелями пикантных подробностей сушки героини.
Информация о прокате САПбордов.

Про знання

Якийсь час тому мав цікаву розмову з дуже обізнаною людиною на тему “Чому хочеться давати людям поради?”. Питання це для мене було раніше дуже актуальним. На час розмови я вже ніби майже вилікувався від цієї хвороби, але все ж не до кінця. А головне, мені все ще була не зрозуміла природа цієї проблеми, а це завжди загрожує рецедивом.
Як часто буває, розмова зайшла в абсолютно неочікуваний бік і дала так само неочікувані знання та результати. Ділюся з вами)
1346328456.jpg

Читать подробнее...

Весенний Непал.

Сидя холодной промозглой осенью в Киеве, я понимал, что до лета без отпуска не дотяну. Рассматривая различные варианты увидел что Риверзу планируют весенние туры в Непал. Глянул на реки, посмотрел билеты, прикинул бюджет - и решил ехать.
Изначально заявлена была школа класс 3 для девочек. Она в результате и получилась, только девочки были все бородатые и реки были класс 3, но об этом позже.
Для перелета были выбраны самые дешевые на тот момент билеты, и я к сожалению не обратил внимания на одну важную вещь - flyDubai были не готовы везти мое весло даже за деньги. В результате, и лодку и весло я брал на месте в прокате. Важный момент на который стоит обратить внимание - "левых" весел в прокатах очень мало, от слова совсем. В результате я плавал с разборным Player-ом, смотанным по серединке скотчем, поскольку стандартные дырки были под правый разворот. С правыми веслами проблем нет, в прокате можно взять карбон за весьма приемлемые деньги. В общем, полетели. Холодный Киев проводил меня солнечным затмением и 15^C. Дубай встретил забортной температурой +28, и я порадовался взятым в ручную кладь кроксам и шортам. Арабы, индусы, экзотика... это все было интересно, но я не долго думая увалился спать на почти все 10 часов пересадки, выпил кофе, и еще через 5 часов приземлился в Катманду. У меня были подготовлены заранее все документы, но прохождение аэропорта все равно заняло почти полтора часа.Погружение в Непал началось для меня с переездом из аэропорта на мопеде, с чемоданом в руках.
Езда и перемещение по Непальским дорогам это то еще развлечение - в первый день меня все время напрягало что все едут по встречке и бесконечно сигналят. Добрался до отеля, поел долбат, познакомился с ребятами. Компания должна была собираться еще в течении следующего дня, и по начальному плану мы должны были еще день пробыть в Катманду. Но все добрались и раньше, и в результате приняли решение уже на следующий день отправляться в путешествие. Тогда же было принято очень разумное с моей точки зрение решение - не экономить на себе, и вместо локального транспорта взять на все путешествие автобус с водителем. В итоге это привело к тому, что вместо непальского колорита, мы получили весьма комфортный еврокаякинг колесами в воду на всех реках, экономию кучи времени и сил.


Где-то между речками.

Утрясли всякие нюансы, разобрали снаряжение, и следующим утром, привязав лодки отправились на первую разминочную реку - для нас это была Трисули. Река с большим расходом, по нашей воде класс 2-3. Огромные озера слабо текущей голубой воды с небольшими перекатами периодически взрывается короткими и мощными вальными порогами. С речки нет даже фото - весь сплавной участок проплыли примерно за полтора часа, вобще без приключений. Река наверняка прекрасна для обучения, все легко страхуется, пороги короткие, очевидные и при этом довольно мощные. Одна из наиболее популярных рафтовых рек в регионе, из Катманду на нее ездят на один день, до сплавного участка добираться всего пару часов.
На следующий день нам был обещан значительно более серьезный сплавной участок, и что может даже кто-нибудь утонет. При этом Порсев нехорошо поглядывал на всех и приговаривал "тур для девочек"...В конце этого дня мы доехали на реку Марсианди, в город Бесисахар, отправную точку для трека на Аннапурну, который находился как раз в середине нашей сплавной секции, где мы остановились на три катательных дня. Это было единственное место, в котором нам пришлось использовать дополнительный транспорт - на реку забрасывались на джипах. Это связано с двумя причинами - выше поселка Бульбуле плохая дорога. Но кроме того, после Бесисахара начинается "заповедник", и местный народ во всю это эксплуатирует, запрещая проезд транспорту без "лицензии". Этот момент в целом стоит учитывать. На Марсианди во всю продолжается стройка электростанций, часть порогов ниже Бесисахара уже затоплена, а на том участке где мы катались, ниже Бульбуле скорее всего будет затоплена в ближайший год-два.

Бесисахар


По классификации гайда WhiteWaterNepal Марсианди это река класс 4. По весенней воде - класс 3. Пороги не очень длинные, пул-дроп, так что заплывы относительно бесплатные ))Участок на котором мы сплавлялись было 3 сплавные секции - от поселка Сьянге до поселка Бульбуле, участок посложнее, я его не плавал. На этом участке 3 обноса. Пороги выглядят примерно так:




Следующий сплавной участок - от Бульбуле до Бесисахара. Примерно час-полтора приличных порогов. В первый день мне навставляло по полной программе, я заплыл и получил новые незабываемые впечатления :)



Я в оранжевой лодочке ;)

Тут еще остановлюсь на том как плавали - все шли подряд с воды, останавливаясь только на спас работы. Прогоны между порогами достаточно длинные, и отдохнуть можно успеть, но первые дни было реально тяжело. Плывешь себе, вроде все спокойно, потом поворот, срез с приличным падением, и только наблюдаешь как каска и весло впереди едущего периодически мелькает после сливов.
Ниже Бесисахара еще кусочек примерно 10 километров, до дамбы электростанции, более простой чем основной участок.Первые дни я после возвращения со сплава просто падал спать. Вопрос досуга может быть достаточно острым - что приводило к веселым каяк пати - тупежу в интернетик.

---- хозяйке на заметку ------
Отдельный важный момент - связь и интернетик. В гестхаусах практически везде заявлен wi-fi, но реалии таковы, что работает он сильно через раз. НО! В Непале очень приличный мобильный интернет за совсем смешные деньги. Поэтому, приезжая в Катманду, покупайте местную сим-ку (3$), подключайте мобильный интернет и шарьтесь сколько хотите. Я за всю поездку потратил около 5$ + у вас будет местный номер! Важно - для оформления сим-карты вам потребуется фото, его лучше иметь с собой. Роуминг же в Непале дорогой и плохой, у МТС например нет вообще.Еще важно учитывать что розетки и электричество бывает далеко не всегда - в Катманду света нет примерно треть суток, что иногда приводит к сложностям с зарядкой гаджетов - запаситесь тройником.
-----------------------------------
На Марсианди мы катались три дня, с каждым днем становилось все легче и легче. Получалось лучше держать линии, меньше "про...пускать" и, в результате, меньше уставать.



Каяк пати после сплава.

На третий день после сплава, для того что бы переехать на следующую речку - Тамба-Коси вернулись в Катманду. Заброска на Тамба-Коси - практически весь следующий день езды по сплошным серпантинам. У меня сложилось впечатление, что прямых дорог нет вовсе.На Тамбе мы остановились в поселке Девитар, в конце первой сплавной секции. Там в это время зимовал российский каякер Миша Говор.


Непальская дача


На Тамбе мы плавали начиная чуть ниже поселка TamaBazar, примерно 20 км выше Девитара. По WhiteWaterNepal - река класс 5. Я слегка боялся, но верил что меня спасут ) верхний участок это практически сплошной нон-стоп класс 3+ - 4 по нашей воде. Река не самая популярная, но в этом году к ней построили нормальную дорогу, и думаю, что количество каякеров на ней увеличится. Кроме одного порога плыли все с воды, весело и задорно... Порог который смотрели я занес, хотя явно от страха, линия была достаточно простая.

Для масштаба



Порожек.

На Тамбе мы были 4 дня, но верхний участок я больше не плавал. При этом считаю что получил отличный опыт, но понимаю что для меня подобные реки это пока еще реально сложно, сильно не хватает опыта. Заплывать же в таких порогах очень и очень не хочется.В первые дни мы катались до Девитара, а на третий решили "отдохнуть" и сплавать секцию ниже, "для девочек". Нижний участок более простой, и с большими пулами между порогами - но девочки должны быть в форме - много-много класс 3, и несколько довольно мощных порогов посложнее.Именно на Тамбе я для себя сформулировал, что очень важный момент для оценки сложности реки это продолжительность порогов, ведь каждый отдельный участок - отнюдь не ужас-ужас, нет супер сложных линий, каких-то адских траверсов или задачи делать 100% буф. Но плотность порогов, постоянное напряжение, которое не получается отпустить выпивает силы в огромном количестве. На все это накладывается ожидание, что же будет за следующим срезом, при этом постоянное падение обеспечивает весьма херовую видимость впереди идущего.

Завершающим штрихом нашего каяк путешествия была река Бхоти-Коси - одна из популярных в Непале сплавных рек. По гайду - опять же класс 5, но в нашу воду - класс 3-4.

Пут-ин перед каньоном

Верхний сплавной участок примечателен удивительно глубоким каньоном, в котором расположена вроде бы самая длинная станция банджи - 150м. Желание плавать верхний участок изъявили только Порсев и Кирилл Косогоров - оставшиеся 2 каякера, и я в том числе, решили стартовать от кемпинга Borderlands.

Надо буффить



Ниже кемпинга идет сплошной фановый нон-стоп класс 3, с 2-мя порогами посложнее. В одном из них я к сожалению оставил весло. Вылазить на Бхоти это совсем плохая идея. Прогонов практически нет, куча камней, и ловить лодку и человека будет весьма проблемным делом. На этой очаровательной реке наш сплавной тур завершился. Ни у кого уже не оставалось сил кататься, и мы на день раньше запланированного вернулись в Катманду, ходить по достопримам и отдыхать от отдыха.

В итоге про сплав:Непал великолепная страна для путешествий и каякинга. Масса рек и мест для путешествий, любой сложности и для любой группы. Есть возможность устроить еврокаякинг - с жильем в гостиницах и забросками "колеса в воду", а можно отправится в экспедицию на локал басах, со сплавом на 3-4 дня и жильем в деревнях по дороге. При этом все может сопровождаться весьма и весьма серьезными порогами. Для уставших от каякинга - к услугам трек и достопримы. Короче - надо брать. Причем для того, чтобы проехать хотя бы половину значимых непальских рек понадобится не один месяц, так что ездить можно снова и снова. Практически на всех реках есть возможность ехать даже с разным уровнем группы - постепенно оставляя на нижних участках более слабых каякеров.
В Катманду я просидел три дня, походил по достопримам, поел мяса, и отдохнул от каякинга, но это отдельная история.


Кирилл Косогоров сделал отличное вступительное видео по Непалу:
Загрузка плеера


Планирует сделать еще и про каякинг, а пока по несколько порогов с Марсианди, Тамба-Коси и Бхоти-Коси. К сожалению, с моей головы только Марсианди, но зато так значительно меньше белых пузырьков.

Марсианди:
Загрузка плеера


Тамба-Коси:
Загрузка плеера


Бхоти-Коси:
Загрузка плеера

Water4All 2015. Мигія

Кільки днів тому скінчилися щорічні змагання Water4All, що традиційно відбулися на Мигійських порогах річки Південний Буг. Було кілька цікавих змін та нововведень.
11154751_771735582941353_4065969408786353318_o.jpg

Читать подробнее...

Приключения, горите в аду! или как я побывала в суровой экспедиции

Я заподозрила неладное, когда Лена у меня уточнила "ты уверена, что будет безопасно?", а Денис мне сказал "наверно ночью мороз, как ты в палатке не замерзнешь?"..но было уже поздно, тк билеты были на руках, вернее в почте.
И я, конечно, начала очковать и думать про ужасужас пороги; неожиданные завалы на реке; бывалых каякеров умчавшихся за горизонт; мороз и бессонную ледяную ночевку :)

Суматоха пятничного дождливого вечернего Киева унесла все эти мысли далеко, тк мы стояли в пробке и опаздывали на вокзал. Каяки и бывалые каякеры тоже задерживались, поэтому все прибыли вовремя! Пришлось ломиться с южного на первый перрон через весь вокзал, спасибо сильным мужчинам ;)
Боковые полки в поезде оказались не критичными, так как все соседи по вагону были в немом шоке от каяков и пока они находились в таком состоянии мы быстро запихнули лодки на третьи полки соседей.

Утром, разомкнув объятия раскрыв глаза и посмотрев в окно, я увидела, конечно же, СНЕГ :) Мимо "проплыл" Семенов, он весело улыбался кивая в сторону окна. Это уже позже, где-то в середине дня, именно Семенов все также улыбаясь прокричит мое заветное слово в теме про экспедицию – "приключения", а я позже тихо добавлю "горите в аду" и подумаю, что впредь в каяк не сяду.

Так вот, утро нас встретило снегом. Хотя на улице было тепло. Мы очень оперативно вышли из поезда, вкусно позавтракали и выйдя на бережок быстрой полноводной реки Веча начали собираться к сплаву. Собирались долго и томно. Особенно мы с Денисом, имея за плечами рюкзаки)) Это я сейчас понимаю, что для такой экспедиции нужна пара-тройка небольших гермомешков и самый минимум вещей.


Веча в Воловце


Сборы


Веча. Воды по щиколотку. Местами по икру, иногда по колено. Весело! Зато я познакомилась с камнями поближе.
Всего пару раз сплавлялась до этого на Мигийском, где было очень много воды и совсем не было камней. А тут прямо каменный рай.
Сначала я вспоминала, что такое каяк и как им управлять. При этом постоянно застревая на камнях и садясь на мель. Изрядно вымотавшись, я решила не отставать от опытных каякеров и максимально держать их траекторию сплава. Тут много "французских слов". Иногда я ловила линию и очень старалась и у меня даже получалось, затем я случайно сбивалась и снова и снова садилась на камни или просто на мель.

А потом то ли вода поднялась чуток, то ли речка стала уже, то ли я совсем умаялась, короче управлять каяком стало сложнее, крены стали из серии фантастики и я всё чаще упиралась в камни и подставляла верх каяка под струю, естественно прикладывала много усилий на удержание опоры и уставала еще больше. Дошло до того, что я предложила пару вариантов наших дальнейших действий: первый – ой, всё; и второй – может ударим по веслам и доплывем сегодня эти 30 км, а завтра будем целый день пить? Арий улыбался, Семенов кричал мое заветное слово "приключение". Печалька.

Тем временем световой день подходил к концу и мы, набравшись сил, гребли и гребли, чтобы доплыть до некого хутора и там поставить лагерь. Но неожиданно появились пороги, вернее я поняла, что это были пороги уже потом :) Ну и плывя за Антоном я решила проскочить между камней как и он и не справилась с управлением)) Влетела прямо в камень, конечно же боком, конечно же без крена и конечно же некуевая струя повернула каяк дном к камню, а я героически держала опору полсекунды наверно)) и шлемом о камень под водой. Отсегнулась вобщем. Одна нога застряла в каяке, я в шоке, Антон кричит "держись за мой каяк", я схватилась и дышу так тяжелотяжело, как-будто всё, конец близок. Ногу освободила как-то и тут Антон мне говорит "а чего ты держишься, тут же по колено, иди на берег". Ну я и пошла :)

Вобщем утонул один из чехлов от спальника, не прикрепили. И намокло пару вещей ненужных, и самые нужные единственные ботинки. Я отделалась ужасающим испугом и неописуемым поражением; под строгим и безоговорочным взглядом Ария я, полностью мокрая, струящаяся паром, села в каяк.

И тут Антон сказал "там еще один порог, ты плыви четко за мной". Дар речи пропал, сердце выскакивало, выхода нет. Плыву. Я не знаю как я его проплыла, помню, что старалась, помню, что Антон мне постоянно говорил что и как делать, вобщем с горем пополам осилила. Спасибо ребятам, поддержали!

Времени у нас было всё меньше до наступления темноты и мы торопились. Неожиданно, Антон, который уплыл вперед, начал кричать, что нужно делать обнос мне, так как порог для меня сложный. Мы с Деном быстро причалились, обнеслись и поплыли все вместе дальше. Затем я осилила еще один порог. Я вот, честно, даже не помню как выглядели эти два порога, которые я прошла, они слились для меня в один ужасужас и только Антон был путеводителем в этом царстве ада (тут я утрирую конечно), и ребята на подхвате ждали впереди, улыбаясь и приветствуя после :)

Земля! Мы причалили! На этом моя водная часть экспедиции закончилась, тк я четко понимала, что на следующий день, торопясь на вечерний поезд, я со своими умениями могу задержать всю группу.
Быстро развернув палатку, одев все имеющиеся сухие вещи, два пуховика и завернувшись в два зимних спальника, я куковала в палатке, тк ботинки-то полностью мокрые, сушатся у костра..


Веча возле нашего лагеря










Вечер был душевный, со вкусной мивинкой, консервами, сладким чаем и шоколадом. Историей вечера было сказание про Песиголовців – приятного мало и спать потом стремно, разве что хор храпунов со всех палаток отвлекал от мрачных шорохов и мыслей.
Скажу откровенно, я вообще не замерзла!
Можно и нужно ехать в следующую экспедицию. Только для этого нужно что?, спросил у меня Семенов, под стук колес паровоза, следующего от станции Свалява в Киев –правильно, нужно ТРЕНИРОВАТЬСЯ.

Поездка без ужасов. Оказывается так тоже можно :-D

Сижу я себе на работе и тут в скайпе от тренера:
- йо! Тулиш на мигії на 8-ме березня?
- не холодно?
- мені – ні. я зараз на роботі. тут тепло

Что тут скажешь?! Решила подумать, взвесить всё…. и тут опять сообщение от Семёнова, мол если соберём много народу, то бус будет понты стоить. Я не долго думая начинаю подбивать народ и тут соглашается поехать Кирюша и Маша… Как вдруг до меня доходит что я ещё не определилась сама, но уже пригласила всех отметить свой ДР… Что ж делать..? Надо ехать!
После моего первого осеннего Вотерфорола я жутко боюсь холодной погоды на сплаве, но подумала что в конце концов я просто потусуюь в классной компании. Почему бы и нет?!

Юра всё организовал: собрал чатик, договорился с Антоном за бус, за дом для ночлега и мы поехали. Окончательный состав был таков: Юра, Таня, Маша, Лёша, Андрей, Максим, Алёна, Рома и я + Валера присоединился к нам на месте.
Взяли по кофе в Маке и поехали! Доехали быстро и весело – даже открыли бутылку винчика в 9 утра ))) Приехали, а ворота закрыты. Откроют через 20 мин. Чего время терять?! Поехали сразу на сплав! Переоделись на бережку выше Мельничного и поплыли.

P1015902.JPG
Погода солнечная - тёплая, воды много - сраней нет. Прошли все пороги хорошо. Когда траверсили Интеграл, то Макс отстрелился, но это было мягко говоря не на первый раз. Семёнов всё поговаривал «Как он это делает?!»)). А он реально выходит на струю и не переворачивается… КАК?! Вылез только когда кильнуло под скалой.
Дальше залезли в бус, поехали прыгать Мельничный. Я даже умудрилась буфонуть, по словам Лёши. С моей стороны то всё как обычно: «О боги! Главное грести! Гребу. Разогналась, левый крен, прыжок, греби! Гребу. Фух, в бочару не затянуло. Осталось всего ничего». Прошли все хорошо, обнеслись ещё разок, а кто и два и поплыли вниз. Потраверсили на Интеграле и потом ещё разок обнеслись своим пешком.


P1015921.JPG
Я попробовала плавать в перчатках, спасибо большое Кате, что любезно мне их одолжила. Очень классно! Вода затекает в них, но сразу вытекает и там видимо создаётся воздушная подушка, в которой всегда тепло.

Немного необычное ощущение для меня было – быть самостоятельной. Вот ты плывёшь и вроде немного страшно, но уже более-мение уверен в своих силах, сам выбираешь линию и просто себе катосишь, а не борешься с ужасами)).
Где-то я один раз кильнулась за сплав, вроде бы на Мельничном. Встала сразу, но головой конечно ощущаться невероятно низкая температура воды, а так-то даже и не заметно было что весна только началась.
Пошли на базу пешком. Тане почему-то очень захотелось физической нагрузки и мы опробовали планочку, которую обсуждали в бусе)))
P1015959.JPG

P1015966.JPG


А дальше пати! Отмечали наши с Машой ДР + 8 марта. У костра, всё как надо. Юра пытался поженить Берловского, а Рома рассказывал ужасы своих сплавов.
Лёша поднял интересную тему «Когда тебе было страшнее всего на сплаве?» И вот знаете, самое опасное конечно у меня было в Норвегии, когда я реально думала что утону, но всё равно самое-самое страшное – это первый сплав! Как сейчас помню то огромное нежелание никуда не плыть и полное непонимание ЧТО Я ЗДЕСЬ ВООБЩЕ ДЕЛАЮ!

Утречком Юра заставил нас всех собраться, ехать катосить.
Всё таки длительное отсутствие тренировок даёт о себе знать. Всё что выше бёдер болит, даже если глубоко вдыхнуть. Как сказал тренер "дрочки було не дуже багато..."
P1015884.JPG

Прошли раза 4 Мельничный, я опять кильнулась разок: в самом конце поплыла кормой назад и упёрлась в камень, за что мне были благодарны Рома с Алёной – хоть какой-то экшн, а то скучные мы)) Макс очень разочаровал – отстрелился всего один раз – мы то ждали мяса!)))
Дальше Большой Мигейсикий и Интеграл. Обед и домой.

Мне кажется что это был самый лучший мой каякерский трип. Очень душевно, по семейному, без никакого напряга, очень много шуток и смеха и все такие родные. Думаю я бы за неделю в «Египте» так не отдохнула бы, как за эти 2 дня.
Спасибо всем огромное ещё раз компанию! Это было прекрасно)))

Вперше у високих горах

Попередньої зими в Україні зовсім не було снігу. Але мені поталанило вибратися поганяти до близького закордону, до Словаччини. Покататися тоді вдалося лише по трасах, так як у всій східній Європі тієї зими були величезні проблеми зі снігом. Про погоду та умови все було відомо заздалегідь, але те рішення однозначно було правильним і для мене поїздка була дуже успішною. Разом з тим стало очевидним, що пора робити наступний крок…

Сообщение 1 - 25 из 301
Начало | Пред. | 1 2 3 4 5 | След. | Конец