Хеллоу еверібоді!

Лишень вчора повернувся з свого першого виходу на бурну водичку.
Та навіть після виснажливої дороги, короткого сну та неймовірної втоми, яке відчуває моє незвикше до фізичних навантажень офісне тіло всередині мене бурлять емоції, якими хочеться поділитися з тими, хто зрозуміє.

Ділитися я почав одразу по приходу в офіс з найближчим коллєгою, проте після того як його реакція стала "рассказивайтє, рассказивайтє - я всєгда зєваю кагда мнє інтєрєсна" я зрозумів що цільову аудиторію я обрав невірно. Тоді я подзвонив до Коми і сказав що не можу знайти кнопку "Создать Блог" на нашому сайті. Кнопку Кома мені зробив, тож всідайтеся зручненько і читайте, переживайте, співчувайте і радійте разом зі мною. І не судіть суворо за лишній пафос та самовпевненість в деяких місцях - цей виїзд неочікувано перетворився для мене на challenge з самим собою і я гордий з того, що він завершився саме так.

Дорога
на Мигію видалася не самою приємною: довелося і в пробці постояти і повторити те, що вчили в школі по анатомії людського тіла (лишень навчальні матеріали були справжні та були розкидані на трасі по асфальту). Проте ми добралися успішно і після ситного обіду вийшли на

Бурхливу водичку
Спочатку, як заведено в каякерів, ми мали гарну розминочку перед сплавом. Потім надихаюче слово сказав президент клубу і ми сіли в човники. Фотосесія і ось вони перші поріжки. Відразу мої сідниці, що звикли до мякого офісного крісла, познайомилися з місцевим камінням, яке через малу воду ледь-ледь визирало назовні. На Великому Мигійському трохи човника покидало вліво-вправо-вверх-вниз, проте я спокійно витримав мої перші пороги і ми підплили до Червоних воріт. Кома показав лінію. Хтось пройшов, хтось ні - мені пощастило - я з честю для себе і під підтримуючі аплодисменти вельмиповажаємих "лосів" пройшов злив і "запаркувався" в улово.

Поки я там відсижувався зявився Діма з моноокуляром, який повідав свою сумну історію про зустріч з підводним світом Червоних воріт.
Далі ми зустріли Арія, і по крові на зубах та вишиванці склалося враження, що він вирішив відсвяткувати День Незалежності перегризанням горлянки москалеві.

Другий прохід Червоних воріт теж пройшов без пригод і Кома дав мені завдання потренуватися в траверсуванні потоку. Я так захопився цієї справою, що лишився сам за воротами і тільки почув Комине "Обнось ворота та йди за нами". Поки я обніс Червоні Ворота всі кольорові човники, шлеми та їх володарі пропали з горизонту. Я щось підтупив і вирішив почати свій траверс з пляжу. Потік мені не пробачив цього зухвальства і кинув на Червоні ворота. Вибір був невеликий - затрягти між двома камнями одразу біля пляжу або зразу за цими двома камнями йти в жорсткий злив. Я обрав злив, а злив обрав мене Тільки не в якості свого героя, а жертви Він мене кільнув, я від "нєжданчика" впустив весло і мені не лишалося нічого крім ганебного відстрілу. Коли я відстрілився я вперше в житті відчув на собі що означає фраза "Спасєніє утопающіх - дєло рук саміх утопающіх". Підбадьорюючі себе криками: "Ааааааааааааааааа" та "Ей, на березі, допоможіть" я спочатку відчалив до берега каяк, а потім поплив за веслом. І тут на горизонті, як лицар в блискучих обладунках зявляється Кома, рятує моє весло і мене і дивує мене своєю спокійною реакцією на мою безглузду поведінку, за яку потім на вечірі цей же лицар пожалував мені звання "Антигерой дня". В цьому місці слід зазначити, що я різко втратив звязок з навколишнім світом і різко "ушол в себя".
Інтеграл памятаю слабко - пройшов я його як баклажан, раз кільнувся від катамарана, після другого оверкілю встав від дна. Зробив кілька ескімосів на гладкій воді і на базу.
Від стрессу розболілася голова, яка не відпускала ні на вечері, ні коли пили "хрінь". Відволікла від пережитого Алтайська гра, а особливо епізод з нерозбірливим почерком, який хочеться просмакувати в деталях, щоб всі учасники ще раз "паржали".

Епізод з Алтайської гри
Алтайська гра сама по собі дуже весела через багату і різноманітну уяву учасників і як вони пояснюють відомих особистостей. Ще більше веселощів цій грі додала картка, яку витягнув я.
Саша Ренеско включив таймер, я відкрив картку, 10 секунд тупився - не міг розібрати почерк і почав апелювати до нової картки. Всі кричать "та харош морозитися, давай розказуй - не знаєш - асоціюй!". Найактивнішим в цьому плані був Сашко Арій. Я кличу Ренеско, щоб він подивися, Сашко підтверджує, що напис нечетабельний, проте Арій не вірить і підбадьорює продовжувати гру. Тоді покликали Арія ,він подивився на картку і авторитетно заявив "Бля, спаліть це нахуй" після чого всі ознайомилися з написом на картці, пятихвилинна ржака і неможливість сказати жодного слова, проте ніхто не тільки не впізнав там загальновідому особистіть, там ніхто навіть не впізнав літер абетки.

2-й день

у мене почався з відчуттів паніки, ступору, страху перед (не такою вже й, за словами "лосів" ) бурхливою Мигійською водою. Я до останнього мявся і вирішив своїми страхами поділитися з Комою.

Кома мене емпатично вислухав, і, не зважаючи на свої юні роки, по-батьківські мене обняв і підібрав вірні слова. На загал скажу лише те, що серед них не було цінних технічних настанов.
Я, взявши себе в руки та не відчуваючи під ногами землі, пішов перевдягатися. Трохи відволікла мене від страхів весела та дружна заброска на Мєльнічний. Перед зливом ввідний інструктаж про те, що коли дно торкається води за зливом слід налягти на лопасті і йапашол. Мєльнічний мене прийняв по дружному та з розумінням, я пройшов успішно зливи, потім улово і знов на підкорення порогу.

Розгон, торкання дном води і........ОВЕРКІЛЬ!!! І це після того, як я ледве переборов свій страх!!!!! За долі секунди в мене в голові спрацьовує SELECT, який видає інформацію про те, що перед першим проходженням хтось казав що там достатньо води і можна вставати. Руки самі згадали що робити з веслом, праве коліно з усіх сил шарпонуло деку і я виринаю під підбадьорюючі аплодисменти і крики своїх товаришів по духу. Коли виймав каяк на дамбу побачив перед собою Макса і засмутився. Він вилазив переді мною, а це в свою чергу означає що епохальний момент, який перевернув мій світогляд і який гарно б мати в папці "Favourites" не був зафільмований. Це залишиться моїм персонально-інтимним моментом для згадування в хвилини зневіри.


Витягнувшик човника на вихідну позицію я розумію що я вловив свій дзен - коли свідомість очищена від всього знання, яке ти раніше знав. Коли на цей чистий лист можна писати нову історію і я впевнено пишу цю історію своїм веслом по Мєльнічному - мочу його втретє! Потім, відсидівшись в улові і дочекавшись побратимів ми зібралися йти далі. Макс пояснив: злив зліва від каменю- для хлопчиків, злив справа - для дівчаток. Домовилися, що злив зліва - для "лосів", а справа для тюлєнєй і пішли. Тюлєній злив я пройшов без проблем, дочекався поки пройдуть всі і поперся останнім на останній злив на Мєльнічному.


Що коїться за поворотом мені видно не було, траверсував потік я вяленько за що отримав каменем по спасику, спас роботи і безкоштовне позапланове заняття з скелелазання. Далі Велкикий Мигійський, Інтеграл, Червоні Ворота, які знову зробили зі мною те, що робить гарячий окроп на газовій горілці з пельменями в кастрюлі. Проте цього разу я абсолютно не засмутився - більше засмутився через пробку, яку загубив коли зливав воду.

Осмисливши, що сьогодні мій жорсткий диск відформатували і інсталювали туди нову операційну систему Kayaker_beginer 1.0, я так знесилився, що на друге тренування не пішов. Вирішив я зайнятися читанням, заліг в рафт і побачив, що в мене в телефоні є лише одна книга - "Гєрой нашего врємєні" Лєрмонтова. Дивний збіг обставин, як для того дня.. Вечеря. 100 грам коньяку і о 22 00 я вже мостився в спальник. Спав як немовля під шум дощу, пісні під гітару рафтерів та гамір нетверезих побратимів-каякерів.

День 3-й
Виспався, набрався сил, поснідав. Побачив як вигладають китайські бджолярі і на Інтеграл!
Пройшов його вже "на ти" і тут Кома дає команду серфити на хвилі. Розганятися слід було з-за каменю і я, зрозумівши, що розгаюся прямо на камінь ставлю крін на перешкоду. Потік мене прибиває назад до каменю, я вперто продовжую траверсувати вириваюся я на хвилю, кілька секунд серфлю і мене знов кіляє. Та не тут було! Я ж на Мєльнічному вже вставав - треба тримати марку! Вивід, бедро і я на рівному кілі.

Далі інтим в автобусі, після якого Дімон сказав, що немає в нього друзів-каякерів і знову Мєльнічний. Перший злив, улово. Потім мене прибиває до каменя. Я в каяку танцюю сальсу, щоб вийти з положення, проте потоку мій танець видався надто еротичним і він видає мене кормою в злив та я йому не дався, і розвернувшися на місці наступний злив прийняв носом.

Попереду зливи по обидва боки каменя, які напередодні були охрещені "для лосів" та "для тюленів". Я по накатаній схемі прямую в злив для тюленей, а він мене гад кіляє! Схема вже обкатана:весло->бедра->рівний кіль->підбадьорюючі аплодисменти побратимів. Вже на березі мені Діма росказував: "Коли ти кільнувся - дали клич готуватися до спас робіт, а тут ти береш і встаєш". Перепрошую у рятувальників, що їх розчарував.