Ось уже другу ніч, майже другу, бо попередньої було години дві – три, як вдома... Не спиться знову...
Мабуть, все таки, мій дім – це розкинутий в наметі, або просто на траві чи асфальті, килимок зі спальником десь на узбіччі дороги чи березі річки. Бо там я засинаю дуже швидко, інколи бачу чудові кольорові сни і з величезним задоволенням прокидаюсь в очікуванні нових пригод
.
Чотири дні тому я ще катався річкою Шоа в Норвегії, секція Амот, така бажана після першого побачення в перші дні мандрівки Норвегією, в яку любязно мене запросив Антон. Лєна: « Альона казала, що вони мочканули цю секцію за десять хвилин – дуже цікава і вам варто її пройти...». Дуже... дуже хотілося там поплавати...
Польща... відносно дешеві і досить якісні продукти... Ночівля на березі Вісли... Сотні кілометрів платних автомагістралей... іноді платні туалети... Декатлон і IKEA(ледь не втратили Лєну...
) на зворотньому шляху... Німеччина... чотири годни автостради і ми на паромі (дешеве пиво 
) Засніц – Треллеборг через протоку Хамрарне в Балтійському морі в Швецію після ретельної перевірки з собакою... Швеція... Ночівля на паркінгу в Мальме... купання в тій же протоці поруч з мостом, що з’єднує Швецію (Мальме) і Данію (Копенгаген)... Норвегія...
[IMG]
Аста, колір води, як в карельських річках, розкатка... весело, не складно, цікаво... Періодично зрізи, за якими не видно, що далі... добре, що Антон перший – повністю йому довіряю і не люблю ходити на огляди перешкод
. Віталік молодець!
Сетнінга – приємний «медіум крікінг» і кілометри мілководного каменепопінгу. Віталік – молодець!
Викат Хіри – Віталік – МОЛОДЕЦЬ!!!
ШОА!!! Річка, яка справді заслуговує почесного місця серед норвезьких річок... Каньйонна частина дуже сподобалась... Віталік знову молодець. “Play Run” теж приніс багато задоволення але й достатньо негативу і тренування терпіння через одного одноразового учасника сплаву... Фінальний поріг з величезним котлом – це щось! – Лєна з мосту жестами: «фігачте далі!», пропливаю метрів 30 і... о, жах!!! Твою ...!!! Проїжджаю праворуч язиком, який ледь-ледь оминає котел, трішки його, котел, чіпаю і виходжу на кормовій свічці. Показую Віталіку і Антону куди гребти. Віталік слухається, недогрібає до язика і валиться в саму пащу котла... Антон, вчасно все розгледівши, безпечно обїжджає котел ліворуч (о-о
). В цей час Віталік виконує обовязкову програму змагань з фристайлу на сплавному каяку і гордо його покидає... З далеку доносяться слова Антона: «Арій, ти чмирдяй! Який напрямок руху ти вказав?!?!» (в кінці звучав колоритний кацапський мат ). Рятувальні роботи... Віталік (знову молодець) і спорядження цілі і неушкоджені!!!
Я дуже полюбив цю річку. Наступного разу знову дуже хочу її покатати. Всі секції!
Перлина мандрівки – Ула!!!
«Тріпл дроп» - потрійний водоспад – 7, 4 і 8 метрів, здається... а далі... не дай боже
... Починали дивитися з низу... ледь не вкакався через те, що подумав, що те, що побачив треба буде стрибати 
. Виявилось, що не треба . Три вдоспади, вважаються навчальними, виявились не такими уже й страшними... Слайд... 
Ось тут було справді страшнувато, але уважно все проглянувши, впевнився, що зможу... і зміг
. Антон теж. А от Лєна не захотіла. Проїхали вдвох слайд, далі приєдналась Лєна, трішки маловодного крикінгу, кілька не високих водоспадів і, нарешті, довгоочікуваний потрійний водоспад. Всі проїхали успішно! Це був день подвигів і героїв !!!
Острі!!! Дівоча секція!
Багато води, високі вали, великі і пухнасті бочки – 2 км нон стоп! Перший заплив Віталіка (все одно молодець!). Тривалі рятувальні роботи... Водоспад Данфос (є така фірма – чим вона займається?). Їздили тричі практично всіма можливими траєкторіями, варились в котлі під ним, пронирювали один під одним, другий заплив Віталіка... коротше, розважались як тільки могли... Катання на «Євровейві» - рівень води сильно виріс і захід на хвилю став дуже не тривіальним, та й сама хвиля мотлошила і жбурляла як і куди хотіла, що найменше, мене ...
Наступний день був відпочинковим: огляд неймовірно гарних пейзажів, височенних непрохідних (мабуть
) водоспадів, купання в високогірному озері, фьорд!!! – паром через фьорд – фьорд!!!... неймовірно довгий (200 км!!!) пошук місця для ночівлі і, на жаль, не купання в фьорді . На мене фьорди справили величезне враження!!!
(... а за вікном, курррва...., дощщщщ... і не спится...)
Валдола... знайомство з негром-каякером, чавкаючим і сьорбаючим кавун в автобусі... чудові пейзажі... цікавий крикінг, заплив Віталіка... власник кемпінгу, сука, фашист
...
Олесунн, екскурсія містом, ночівля на стоянці на березі Норвезького моря, рибалка, купання, акваріум...
Верхня Раума... одна з річок, що найбільше сподобалась, і не тільки мені, з гарними і не простими порогами, що найменше, для мене. Тут я виліз...
. Після зливу в другому порозі заїхав в суводь, яка нижче струї і ззаду підперта бочкою – «...ну нє шмогла, нє шмогла...» . Дуже гарний і стрьомний, в своїй заключній частині, повністю обнесений нами водоспадний поріг «міні хука фолс» - ми ще до нього обовязково повернемось ...
Йорі чи Жорі (Jori), ми її називали Жора
... 11 кілометрів нон стоп досить круто падаючої слаломної повноводної «порого-шивери» з крутими поворотами – дуже-дуже сподобалась ... фінішний слайд з родео бочками, викат Віталіка, його заключний заплив, феєричні рятувальні роботи... вдруге дивом врятоване весло і розкрита на носі Піранья Бьорн...
«Повернення додому» - Шоа!!! Лєна, посилаючись на покалічний пальчик і ще на щось, відмовляється від завершального подвигу – проходження секції Амот і, навіть катання «плей рану». Стартуємо з Антоном в кількох кілометрах вище «play run», просто з табору, не зупиняючись, іноді серфлячи на валах, швиденько проходимо «плей ран», об’їжджаємо ліворуч фінальний котел... фітнес на прогоні до Амоту і... майже несподівано мочимо західний його поріг, що трішки вище каяк кемпінгу і слаломної траси, проїжджаємо пороги траси, не звертаючи уваги на ворота і... ось вони, ключові пороги Амоту – величезна бочара під автомобільним мостом – проїжджаємо праворуч язиком – Антон чудово, а я не дуже
– лягаю через корму в кінці бочки, промиваюсь, встаю... далі шаленна кипляча струя затиснена між стінками каньойну – проїжджаємо добре і... фінальний величезний котел з язиком по треку праворуч – Антон мочить носові піруети, а я банально і не цікаво просто проїжджаю – «хоп – хоп, порог пройдєн!». Ще один подвиг. Радісні і щасливі завершаємо сплавну частину мандрівки...
Далі три дні автотуризму знову через три країни до Батьківщини..., і звичайно ж, не без пригод
...
Підсумовуючи, хочу сказати, Вам, мої любі..., і не дуже...
, друзі – в Норвегію обов’язково треба їхати всім!!! Ви там, однозначно, знайдете щось для себе! І це набагато простіше, ніж Ви собі думаєте!!!
Величезне дякую організатору мандрівки, Федоренку Антону і її учасникам, зокрема Танюші за постійну транспортну, посмішкову, енергійну, харчову та інші підтримки, Оленці за чудово продуману логістику, катання непростих секцій, вчасний, іноді
, під’йом і Віталіку за особисті подвиги, вечірні бесіди, катання і всім разом за те, що були і взяли!
