Kievkayaks.com - Maidrax's blog
  • Архив

    «   Июнь 2017   »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
          1 2 3 4
    5 6 7 8 9 10 11
    12 13 14 15 16 17 18
    19 20 21 22 23 24 25
    26 27 28 29 30    

Той, що греблю рве

Криво кидаю моркву,
Пливу, кіляюсь, мокну,
Вішки збиваю,
Ворота пропускаю...
«Лісова пісня». Ремінісценція.

Як і будь-яка каякерська подорож, ця почалась з погрузки човників. Під традиційні жарти старших пацанів про стан нашої снаряги, Антон дов’язував мій та Олін каяки. Комфортабельне приміщення турклубу «Гряда» (гаражний бокс) манило та вабило допитливих крізь привідчинені двері. Автомобілі киян та гостей міста поступово заповнювали п’ятничні проспекти та бульвари. Десь далеко текли річки, не підозрюючи про наші скромні плани, мрії та наміри. Уявляєте, скільки різних речей відбувається одночасно?

***
Мене ще ніколи не питали, навіщо я їжджу на змагання. А якби запитали – я б, мабуть, з’їхав з теми, бо як про таке говорити без дурнуватого пафосу? Краще мовчати та шукати відповідей у собі. Як би там не було, – ми їхали на змагання, і навряд чи хтось вправі нас за це засуджувати.

Взагалі, я не те, щоб дуже люблю буси. Не менш змішані почуття у мене викликають ідеї відповідальності за власні вчинки та невизначеності власного майбутнього. Проте, стоїки завіщали нам з цим миритись, - і ми миримось. Але коли в такий сатанинський коктейль долити два літри пива та невблаганність водія... Час зупиняється, драматизм ситуації наростає, і раптова (як і положено) розв’язка стає достойною тарантінівської «Мерзенної вісімки». Що характерно – в обох випадках все закінчується хеппі-ендом.
IMG_0608.jpg

***
Кажуть, що до ери мобільного зв’язку люди були кращими та думали про речі, про які ми, діти інформаційного суспільства, давно забули. Наприклад – якщо ти та твої братани (Даша з Аньою) їдете різними транспортними засобами в місце, де не ловить ваш мобільний оператор, але при цьому вам конче потрібно зустрітись в пункті призначення та виписати один одному порцію обнімашок, то вам усім потрібен план. Плану ми не мали, тому ранковий приїзд до кемпу «Білий Слон» (у якому та в околицях якого були розквартировані учасники змагань) був скрашений безцільними вештаннями у пошуках знайомого намету та знайомих облич.
Проходячи повз машину з човнами дівчат, я відмахнувся від думки, що вони можуть спати всередині (себто в машині, а не в човнах) – у них же був намет та спальники. Через деякий час ми пішли покімарити годинку-другу в бусі Антона – хоч у нас були намет та спальники. Ще Ісус підмічав нашу неспроможність однаково ставитись до себе та до інших, через що трапляється чимало лажі.

На превелике щастя, більшість розлук змінюється встрєчами, тож не пройшло й двох годин, як я побачив Аню та Дашу. Для документальної точності зауважу, що побачив їх я лише, коли вони вилізли на бампер буса та встали навшпиньки, а до цього – не побачив, бо зі спалки їх видно не було. Але, шановний читачу, не поспішай формувати поспішних образів та висновків. Хоча – чому б і ні?
IMG_0152.jpg

***
Згідно із задумом організаторів, першим етапом змагань були рятувальні роботи. В двох словах – треба було рятувати весло, буй та надувний бублик. Останні два виступали симулякрами чи то каяка чи то людини, - агонізуюча реальність, одним словом.
IMG_0315.jpg
Хтось може зі мною не погоджуватись, але рятувальні роботи – це найвеселіший етап будь-яких змагань. Можливо, справа в тому, що люди – не ідеальні, а чужі помилки – смішні. Копати глибше я не буду, скажу лише, що від власних помилок було не дуже смішно. І на справжніх рят.роботах не завжди смішно. От, як все серйозно.
Уважний спостерігач міг зробити чимало висновків як на каякерські, так і на жизнєнні теми, мої були наступними:
1) Інколи нічого робити не треба, все саме запливе в улово.
2) Інколи, як би ти не старався, щось все одно запливе за контрольну лінію.
3) Наявнсть трамваю інколи краща за його відсутність.
4) Мотузку треба кидати влучно і з першого разу.
5) Авторитети теж помиляються.
6) Етап з розряду значущих дуже швидко може перейти в розряд незначущих, що змушує заднім числом провести переоцінку пережитого.
Сподіваюсь, все це мені допоможе в грядущих рятувальних роботах, і не лише.
IMG_0371.jpg
Другий етап звався «каяк крос», хоча по-суті представляв собою довгу гонку від Дземброні до Красника. Учасники були розбиті на три десятки, кожна з яких стартувала одночасно, між десятками встановлювався інтервал у 3 хв. Не знаю, що там відбувалось у інших десятках, а у моїй – боротьба була не дуже запекла. З самого старту вперед вирвався Сашко Рибаков на олдскульному човні довжиною з Таймєнь, за ним Олег Владимир, а за ними, проклинаючи власну лиху вдачу, забивалово на тренування та не по розміру великого човна (поганому каякеру човен мішає) боровся за трєтє місце ваш покірний слуга.
Але найцікавіші події відбулись після мого фінішу – спочатку одразу ж за мною фінішувала Аня (каже – не обганяла, щоб я потім не нив), потім у другій десятці Жора Незбрицький на пластиковому слаломнику об’їхав фаворита змагань Ярика Ілясевича, і, врешті-решт, у третій десятці одразу за Антоном приїхала Даша. За результатами етапу вона займе восьме місце, прям ващє крута! Плюс ще й Оля доплила без пригод, хоча вперше плавала цю секцію по такій воді.
Маю сказати, що гонка мені сподобалась – було б дуже круто так поганятись в Яремчанському каньйоні чи хоча б на Черемоші, але по високій воді. Кардинально інші відчуття від добре знайомих секцій.
IMG_0640.jpg
По завершенні етапу, трохи прикатали слаломну трасу на Дземброні, взяли майстер-клас у Макса, Ренеско та Семенова, після чого почимчикували в їдальню хавати мівіну під розповіді тернопільців про суворий експедішн річкою Турбат.
Розповіді, фотки та відоси були шикарні, гідну конкуренцію їм складали дотепні жарти київської еліти водного туризму, коротше кажучи – було душевно. А потім – ще в баньку на шару пішли. А потім – спальник, намет, – так і живем.

***
Недільний ранок почався з горонівського «Гряда, вставай!», дивним чином синхронізованого з нашим будильником. Не знаю, що б це мало означати. Усе навколо сяяло привітністю, народ посміхався, махав руками, взнавав наші обличчя, бажав доброго ранку та смачного, трава зеленіла, ех, та шо там казати... Ми трохи попрактикувались синхронно відповідати на різні привітання та звертання, дівчата пограли в теніс, забрали теплий та сухй неопрен з сушарки (sic!), чим позбавили мене традиційного ранкового задоволення від споглядання чужих страждань.

Досвічені учасники давали кардинально протилежні оцінки слаломній трасі на порозі Дземброня (де і мав проходити останній етап змагань – слалом). Якщо коротко – чимало зворотніх воріт стояло в мілких текучих уловах, та й взагалі невисокий рівень води викликав серйозні проблеми у багатьох спортсменів.
Шкода, змагання не передбачали номінації за кращу уборку, бо у першій спробі (геть зайву скромність) автор цих рядків зробив непогану заявку на перемогу – внєзапно затупив і замість траверсу від 10 до 11 воріт кільнувся та трохи подер об каміння майку з номерком (каюсь). Це було серйозною тактичною помилкою з мого боку, тому спроба вийшла нєочєнь. В другій спробі я зробив ставку на дуже повільну греблю (це я вмію) та мінімальні торкання вішок (з цим трохи не склалось). Докладені потуги дали врожай, тож дистанцію я проїхав без пріключеній і замкнув собою десятку лідерів.
Результати етапу особливих несподіванок не принесли – досвічені учасники рівномірно розташувались у верхній частині таблички, Аня з 11-м місцем та Даша з 13-м потрапили у першу половину. Дякую, що не обігнали!
IMG_0503.jpg
Потім на розслабоні катнули до Красника, спакувались під дощем та порулили на нагородження переможців. Команда з турклубу «Гряда» (це ми) зайняла 11 (Даша), 13 (Аня) та 24 (Оля) місця. Що, я щітаю, непогано, і ващє. Я ж комфортно розташувався між Дашою та Аньою на 12 місці, і скажу вам, як на духу, що цього місця я достойний, а воно – достойне мене.
Ще нам усім підігнали круті футболки та наклейки, а Дашці за найкращий серед дівчат результат – красіву помаранчеву фліску.
IMG_0738.jpg
На прощання сфоткались з організаційним та ідеологічним двигуном всього дійства та по сумісництву – кумиром моєї туристичної молодості – Володимиром Гороном, розкланялись, посідали до транспортних засобів і були такови.
Занятним епілогом цієї історії стало наше з Ольою встигання на франківський потяг, бо поїзди створені для того, щоб доповнювати подорожі наявними туалетами, а люди створені для того, щоб встигати на свої поїзди. Такі діла.
IMG_0658.jpg

Якось на ХБ

- Брат, не слушай свой мозг, ты должен прислушаться к своему сердцу. Что говорит твое сердце?
- Оно говорит: «Это неправильно, не делай этого»
- А что говорит твой мозг?
- «Мы здесь, все вместе, и было бы позорно пойти на попятную».
- Вот что случилось: шайтан тебя запутал! Он поменял местами твои мозги и твое сердце!
З кінофільму «4 леви»

Ага. Раптом я зрозумів: шайтан мене заплутав.
На березі стояв Ренеско, однією рукою запрошував у бочку, а іншою – тримав фотік, натякаючи на крутєйші кадри. Між берегами булькала, гуділа і чвакала вищезгадана бочка. Не знаю точно, на що вона натякала, і чи натякала на щось взагалі. У голові крутилось нецензурне припущення та схожого штибу передчуття.
Серце (чи мозок) бурмотіло: «Не роби цього, тобі попередніх разів мало?», мозок (чи серце) з викликом питав: «Не сци, ти для чого сюди приїхав? А як же фоточки?»
Була субота, 31-е жовтня, вечоріло. Труби Зміївської ТЕС гаптували осіннє небо чимось брудно-сірим, автор цих рядків сидів у пластиковому човнику та вагався. Усе змахувало на випадковий збіг обставин.
12193575_724510637654212_1036997815890895416_n.jpg

***
Дорога на ХБ (як і будь-яка дорога взагалі) схожа на клітчату торбу. Наприклад, у ній можуть виявитись: обгорілий каркас автобуса, безкоштовне сало в придорожньому генделі, сумка з невідомим вмістом із фільму Metallica: Through the never (типу сумка у сумці), дві сестри, чотири леви, а також - шестеро каякерів.
Мої очікування були розпливчастими. Півтора роки тому бочка залишила по собі відчуття «Аааааааа, жесть, от роздуплюсь і наступного разу буде краще. Зате безпечно і вода тепла». Перед виїздом дивився відоси про основи фрістайлу в бочках та на хвилях. Наївний.

Під’їзд до Комсомольського супроводжувався традиційною інтригою щодо кількості працюючих труб. Соц.опитування показало, що більшість віддала би перевагу катанню по двом трубам, Антон обрав варіант «Сцикуни! Треба три труби!». Два стовпи диму на горизонті спричинили вибух ентузіазму серед спортсменів, проте вищі сили – ще ті гумористи. Тому двохтрубна бочка *башила на три з половиною - типу, щоб ніхто не засмучувався.
«Я манав розминатись, зараз бочка усе розімне» - Антон з човном на плечі почимчикував вздовж паркану. Невдовзі, пацани вже роздавали гівна, розминались, крутили спіни, траплялись красиві повітряні елементи, коротше кажучи з берега все виглядало кльово, хотілось внести свою посильну лєпту та угорєть.
12191069_724511164320826_4025772409832866497_n.jpg
Арій
11988746_724511127654163_8769668233536257749_n.jpg
Антон
12208334_724511094320833_9076890976568274410_n.jpg
Макс
12191998_724511054320837_2370950897357459295_n.jpg
Саня aka Ренеско
***
Щодо моїх очікувань – бочка виявилась більшою та швидшою, вода – прохолоднішою, а навички сьорфу – нікудишнішими, ніж я собі уявляв. На щастя, я катався у здорових трекінгових ботах, через що сидів у човні настільки жорстко, що відстріл був справою важкою, незручною та невдячною. Тільки це вберегло мене від запливів.
Чуваки давали корисні поради на тему крінів, виїзду з бочки та спінів. Я успішно продовбував кріни, з бочки виїжджав лише вверх дном та пере*обувався через корму – одним словом, усе йшло своїм чередом. Було круто.
12189150_724511114320831_4965158040968165697_n.jpg
Під час однієї з моїх заварок, Макс пояснював дещо стурбованій Олі, - мол бурхливі овації каякерів-глядачів означають, що райдер перебуває при свідомості та за активного втручання бочки виконує неконтрольовані зв’язки мувів (іншими словами - п*дораситься). Жодних причин для хвилювання.
Самі заміси були не дуже жорсткими, але напрягала неспроможність свідомо це все припинити. Мабуть тоді я зрозумів, що мають на увазі, коли називають бочку «тренажером».
Та я вам скажу, що секунди контрольованого сьорфу а також отой момент, коли тебе нарешті промило, і ти встаєш та разом з переможним «Єєєєєє!» випльовуєш водичку, якою бочка щедро прополоскала тобі усі можливі порожнини, вартує багато чого. Ще б знати, чого саме.
12189530_724511000987509_576630606057204830_n.jpg

***
Ночували ми у готельчику, не те, щоб геть совковому, швидше застряглому поміж 80-ми та 00-ми. Слідуючи рекомендації метрдотеля, відклали до кращих часів відвідини місцевої більярдної, оскільки там поки ще не готові приймати столичних гостей з належними почестями (можуть відп*здити). Натомість – зарулились в піцерію, де насолоджувались телевізійним шоу про дуже жирних людей. Тим часом, Комсомольське святкувало Хелловін, - околицями Будинку культури дефілювали розмальовані дівчата та стрьомні мужики.

Резиденцією на цей вечір для нас став неочікувано прокачаний номер люкс, у якому потопали в розкоші Антон та Саня. Для повного шику бракувало лише дзеркальної стелі і ліжка з балдахіном (та й то, не факт, що бракувало).
У світі було неспокійно – падали пасажирські літаки, траплялись пожежі, землетруси, розборки між владою та олігархами, про що йшли абсурдні випуски новин. Це телевізійне насіння падало на щедро вдобрений передачею про жиробасів грунт та вступало в дивний контраст з позитивною каякерською атмосферою. Думалось про межі людського співчуття, егоїзм як благо, невідворотність подій та іншу хрєнотєнь. Потім тєлік вимкнули і стало зовсім зашибісь.

***
У неділю прокидались без кіпєшу та напрягів, катались, фоткались. Знову було дві труби – як ілюстрація того факту, що завжди може бути краще та завжди може бути гірше. Суб’єктивно здавалось, що сьорф був контрольованішим, об’єктивно – місило як шматок лайна. Було круто!
11220850_724510687654207_8515355695512366121_n.jpg
Не можу не написати про струю за бочкою. Її я зацінив ще у перший виїзд – по-перше на ній дійсно цікаво кататись та траверсити, по-друге вона вся така прикольна, з поганками та іншими вертикальними структурами, але при цьому безпечна, а по-третє – тебе взагалі нічого (крім серця/мозку та глядачів на березі) не змушує лізти в бочку. Тому можна робити вигляд, що тренуєшся, обманюючи таким чином власне сумління.
10464288_724510784320864_1060068420417142575_n.jpg
Оля та струя

***
Через два фільми, дві технічні зупинки та дві вечері ми були в Києві.
Бочка дійсно розім’яла – від кріпатури боляче сміятись та лежати. Залишилось відчуття чогось великого, пізнаваного, але поки ще – не пізнаного, а значить – треба їхати ще.
І до дідька ці шайтанові приколи, адже серце та мозок – це, насправді, один і той самий орган!
12065948_724510917654184_259345246472957025_n.jpg